«Річка стала червоною від крові», — Грецька операція нквс. Найкривавіша національна чистка

Усе почалося в грудні 1937 року з…

Постанови народного комісаріату внутрішніх справ срср. У ній повідомляли, щоб нквс викрили і ліквідували «широку мережу грецьких націоналістичних організацій». Греків оголошували персонами нон грата, їх потрібно було знищити. Дозвіл на це надав сам сталін, який панічно боявся небезпеки з боку етнічних груп усередині країни. Базою для ліквідації були грецькі поселення в Донецькій, Одеській, Київській та інших областях України.

Тодішній нарком внутрішніх справ урср миттєво наказав заарештувати 5 тисяч осіб грецької національності «незалежно від наявності компрометуючих матеріалів на них». Усіх їх судили за контрреволюційну діяльність, антирадянську агітацію і шпигунство. Греків же, що служили в нквс, не чіпали. 

До кінця грудня 1937 року викрили 80 % «шпигунів». Затримані нібито зізнавалися, що працювали на іноземні розвідки. Звичайно, ці зізнання нквс отримували від нещасних побиттями і погрозами. Часто слідчі підробляли підписи та свідчення.

Було три категорії засуджених:

«Друга категорія» передбачала заслання неповнолітніх греків до таборів будувати шляхи і добувати копалини. «Третю категорію» відправляли на п’ять років переважно у степи Казахстану і посушливі райони Середньої Азії. «Першу категорію» безжально розстрілювали. Саме під «Першу категорію» потрапило 93 % затриманих.

Розстріли проводили в грецькому селищі Сартані, Ялті, Старобешевому і Старому Криму. Серед вбитих можна помітити багато акторів, вчителів, журналістів, письменників і митців. Варто згадати і про творця дизельного двигуна власної конструкції, який встановили на швидкохідний танк БТ-55, Костянтина Челпана, якого не оминув розстріл теж. Були ліквідовані національні грецькі школи, Маріупольський грецький театр, педагогічний технікум, літературно-художній альманах, газета «Колехтивістис».

Автор книги «Історія села Чермалик» розповідає:

«В завдання входило в першу чергу знищити інтелігенцію грецького народу… Характерним було те, що на місцях партійними органами заздалегідь складалися списки тих, кого треба заарештувати і відправити до в’язниці – вороги народу за списком. Засуджували людей так звані “трійки”, за день-два до арештів уже всі знали, хто потрапив до цих списків».

Убитих було близько 20 тисяч. Точна кількість жертв і місця масових поховань залишаються невідомими, але ми знаємо імена 3479 вбитих. Перелік імен репресованих склав уродженець Донецької області Іван Джуха.

Зламані долі вбитих

Почнемо ми з учителя Семена Каци. Він викладав у Маріупольському педагогічному технікумі, мав брата, дружину, сина й дочку. Його заарештовувати одного зимового дня 1938 року. Кохана Семена, Тетяна, через шок і сум кинула до ніг нквдисту двомісячного сина, якого тримала на руках у момент арешту. Хлопчик залишився інвалідом на все життя. Згодом Тетяну звільнили з роботи і вона була вимушена віддати свою трирічну доньку в дитячий будинок. Семена Каци та його брата Дмитра розстріляли в один день. Таким робом нквс знищило цілу родину.

Іван Арабаджи згадує про день арешту свого батька, біль від якого пронизує його донині: 

«У грудні 1937 року розпочалися арешти в Ялті […] Під ранок мати встала рано, щоб готувати сніданок. І тут у вікно будинку пролунав вимогливий стукіт… Тато покинув нас на прощання поглядом, підійшов до столу, відрізав шматок хліба і мовчки вийшов з хати… Всіх заарештованих помістили в коморах з-під зерна. Мати змогла підійти ззаду комори і поговорити з татом. Він сказав, що всіх завтра поведуть під конвоєм на причал вантажити на баржу, щоб відправити до Маріуполя… Вранці 26 грудня дув сильний вітер і зривався сніг. Ми всією родиною пішли на берег подивитися на тата. Заарештованих було дуже багато, кілька сотень…. Поруч з татом йшов його брат. Жінки і діти плакали і кричали прокляття в бік охоронців. Заарештованих почали вантажити на човни і партіями відвозити на баржу, яка стояла на рейді. Батько на прощання махнув рукою і сів у човен… Більше тата ми не бачили і нічого про нього не чули. Через два дні заявилися уповноважені від колгоспу з метою конфіскувати майно. З цінностей змогли забрати тільки два перстенці і велику дубову бочку. Коли мати кинулася захищати майно, їй сказали, що вона дружина “ворога народу”».

Схожа ситуація була в Марії Толмач: 

«Потяг стояв неподалік, вивели їх, із собаками. Собаки ті гарчали, кусались, а нас, дітей, не займали… Перша партія, друга, а потім бачу тата – з самого краю йшов. Я побігла бігом, вчепилась в батькову ногу і плачу. А він мене заспокоює: “Не плач, я скоро повернусь додому”. Посадили їх у вагони, довгенько стояли вони. Батько біля вікна був. Отак я з ним попрощалась. Потяг рушив – і більше я його ніколи не бачила».

Причетні до вбивств і покарань не те, що не були покарані, ба навіть їх уважали радянськими героями і їм давали пільги, що забезпечили їм безбідну старість. Знищивши тисячі греків, радянська машина не зупинилась: у 1943 році створили штрафні грецькі батальйони. 

Детальніше про них розповідає Іван Арабаджи: 

«За свідченнями тих, хто вижив, людей, як худобу, кидали голими руками брати німецькі укріплення. Коли ж ціною величезних втрат вдалося прорвати німецьку оборону, то відкрилася страшна картина. Долина ріки Молочної була вся усіяна трупами. Річка стала червоною від крові та вийшла з берегів. Як розповідали жителі Мелітопільщини, щоб весною пустити воду в річці Молочній, саперам довелося підірвати величезну греблю з трупів наших солдат, що утворилася після потепління. Багато людей просто сходили з глузду та не могли продовжувати ці роботи. Тому загиблих в більшості ховали прямо там, в долині річки Молочної».

Після Другої світової памʼять про греків усіляко знищували: грецька мова й культура були заборонені, з бібліотек і музеїв забирали будь-які залишки грецької культурної спадщини, у документах національність змінювали на російську і навіть грецькі прізвища зросійщували. 

Ушанування невинних жертв стало можливим лише після розпаду союзу. У 2004 році в Маріуполі був встановлений памʼятник жертвам Голодомору, біля якого кожного року 15 грудня маріупольські греки збирались і згадували вбитих родичів. На жаль, з російські окупанти знищили памʼятник, проте після перемоги України, маємо надію, його відновлять.