Рабовласницька система, перед якою блідне сам Стародавній Рим. Історія ГУЛАГу

Від самого початку ця система будувалася на принципі війни проти народу, війни проти невгодних. Перший концтабір був створений на місці табору військовополонених у Мордовії ще в 1915 р. 23 серпня 1918 р. Петроградський комітет РКП(б) ухвалив рішення про червоний терор та увʼязнення заручників у концентраційних таборах. Через рік був опублікований декрет ВЦВК «О лагерях принудительных работ», який передбачав створення як мінімум одного табору на 300 людей. До кінця 1919 р. таких таборів було вже понад два десятки. Наприкінці 1921 р. кількість концентраційних таборів у росії зросла до 122. У таборах ВНК і НКВС одночасно перебувало понад 100 тис. осіб.

Восени 1923 р. кількість таборів зросла до 315.

Найвідомішим був створений у тому ж році СЛОН (Соловецкий лагерь особого назначения). Саме він ліг в основу розбудованої згодом системи концтаборів, яка по багатьох десятиліттях стала широко відомою з твору письменника Олександра Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ».

Після смерті Леніна Сталін узявся за розбудову одноосібної диктатури. У 1923–1928 рр. наповнення таборів людьми було незначним порівняно з наступними роками. Зі зміцненням політичної позиції Сталіна відчутно посилився його вплив на табірну систему ГУЛАГу. У 1925 р. «вождь народів» узяв курс на індустріалізацію. Для цього були потрібні гроші, і їхнім джерелом мали стати селяни.

Тоді Сталін розпочав розкуркулення та примусову колективізацію. Тих, хто сперечався, протестував, ба й повставав, відправляли в ГУЛАГ, де була потрібна дармова рабсила.

Оскільки державі були потрібні гроші, сталінські пси взялися грабувати селян, що призвело до селянських повстань і, як наслідок, до непомірного розбухання табірної системи.

Як свідчать дослідження, заповнення ГУЛАГу відбувалося значно швидше, ніж зростає нове містечко.

У липні 1929 р. РНК СРСР ухвалила постанову про використання праці кримінальних вʼязнів.

У цій постанові на ОДПУ була покладена відповідальність за розвиток господарського життя. Було поставлене завдання організувати нові табори в Сибіру, на Півночі, на Далекому Сході та в Середній Азії.

У 1930–1932 рр. постали нові концтабори: Нижегородський, Ухто-Печерський, Казахстанський, Сизранський, Кунгурський, Карагандистський і ще десятки інших. Через високий рівень смертності всі ці табори потребували регулярного поповнення.

У середині 30-х рр. кількість вʼязнів ГУЛАГу вперше перевищила один мільйон, тобто масштаби табірної системи стали неймовірними. Очевидно, що вʼязнів стало ще більше під час Великого терору 1937–1938 рр.

Вижити в таборах удавалося мало кому. Щороку туди привозили ешелони з вʼязнями. Годували їх зовсім погано. Мороз, хвороби, а лікування фактично не було ніякого. За рік багато хто гинув, і завозили нових увʼїязнених. Це були репресії проти українців, росіян, білорусів, казахів і всіх інших народів, що проживали на території СРСР. 

Пізніше Сталін вирішив, що засуджені за першою категорією мали йти на розстріл, а засуджені за другою відправлялися в табори на термін 8–10 років.

Земля наповнювалася кровʼю безневинних жертв, а табори — новим контингентом вʼязнів. Спочатку саджали тих, хто боровся проти СРСР, а пізніше вже й зовсім безневинних. За час Великого терору було заарештовано понад 1 700 000 осіб. Жах цієї ситуації полягає не лише в тому, що сотні тисяч людей були розстріляні й відправлені в табори, а й у тому, що мільйони громадян СРСР на мітингах аплодували розстрілам безневинних «ворогів народу», раділи і співали оптимістичні пісні.

Напередодні війни, у 1940 р., загальна кількість людей у тюрмах і таборах становила близько 3 млн осіб. Укази про кримінальну відповідальність за неякісну продукцію, запізнення завели ГУЛАГ практично в кожний дім. Цілий СРСР поступово перетворювався на концтабір з різною суворістю утримання.

В основу економіки Радянського Союзу була покладена рабська праця таких масштабів, перед якими блідне сам Стародавній Рим.

Коли в 1941 р. почалися військові дії, заповненість вʼязниць на Заході України збільшилася вдвічі. Органи НКВС згідно з відповідними інструкціями з центру хапали всіх підозрюваних в антирадянській та шпигунській діяльності.

Страти арештантів здійснювалося без суду за вказівками місцевого тюремного начальства. Вʼязнів убивали в камерах, на подвірʼях, в урочищах за межами міст, у шахтах тощо. Від 22 червня розмах розстрілів збільшився ще. Щоб приховати передсмертні крики жертв, увʼязнених катували під шум двигунів.

Вʼязні намагалися повставати, однак зазвичай їхні виступи закінчувалися розстрілами. Деяким пощастило втекти під час наступу німецьких військ, коли червоних охопила паніка.

Коли прийшли німці, вони з пропагандистською метою відкрили радянські тюрми й дозволили людям забрати тіла страчених. Очевидці розповідають, що з розчинених навстіж тюремних брам бив трупний запах. На подвірʼях, у коридорах, у підвалах були стоси трупів зі слідами тортур. Проломлені черепи, відрубані руки, ноги, скручені колючим дротом тулуби, спотворені обличчя… У жінок були відрізані груди, розпорені животи, повиривані жмути волосся, перед стратою їх усіх ґвалтували.

У перші тижні війни на заході України було страчено 20 тисяч осіб.

У 1939–1941 рр. з території західних областей було вивезено понад 1 млн осіб.⠀⠀⠀

З кінця літа 1941 р. ГУЛАГ поповнився оточенцями й винуватцями відступу з верхніх ешелонів військового керівництва радянської імперії. У 1943–1946 рр. відбувалися масові арешти на звільнених від німців територіях. Під роздачу потрапили навіть червоні підпільники. Згодом у цей потік увʼязнених улилися представники народів, що «завинили». В останні роки війни в табори потрапили німецькі та японські військовополонені, а також виданий Європою контингент російських емігрантів.

Особливу категорію повоєнного поповнення ГУЛАГу склали вояки УПА. На їхні плечі лягла почесна місія розвалу системи радянських концтаборів. Після завершення війни в табори стала прибувати величезна кількість засуджених, переважно з країн Балтії, де йшла антибільшовицька партизанська війна, та з Заходу України, де продовжувала боротися УПА.

⠀⠀⠀У концтаборах люди працювали майже постійно, контакти з рідними були практично заборонені, годували погано, так що люди помирали від виснаження. У кожній зоні серед політвʼязнів були українці, литовці, естонці, латиші.

За роки війни через ГУЛАГ пройшло понад 5 млн осіб.

Варто додати, що радянська влада, намагаючись унеможливити зближення з західним світом, забороняла шлюби з іноземцями, а ті, хто порушував цей закон, також ішли в ГУЛАГ. За роки існування ГУЛАГу в його орбіту прямо або посередньо були втягнуті десятки мільйонів громадян СРСР. Про ГУЛАГ, як відомо, в СРСР не писали й не говорили аж до Перебудови.