Операція «Сніжок». Як совєти випробували ядерну зброю на піддослідних солдатах

Через 2 тижні після бомбардування Хіросіми в Москві створено спеціальний комітет з використання атомної енергії, однак роки йшли, а керівництво залишалося без бажаного. Спочатку розробкою ядерної зброї займався безпосередньо Сталін. Після його смерті, естафету перейняв Хрущов. Він з поплічниками вирішив, що випробування нової зброї, яка принесе велич і славу СРСР, мають бути в максимально реалістичних умовах. Тож, недовго думаючи, радянська армія запланувала навчання поблизу села Тоцьке, які назвала секретним словом «Сніжок».

Це перше в історії СРСР навчання з застосуванням ядерної зброї.

Участь у цій операції взяли 45 тисяч військовослужбовців: 39 тисяч солдатів, сержантів і старшин, 6 тисяч офіцерів, генералів і маршалів, звезених з 212 частин на Тоцький полігон Оренбурзької області 14 вересня 1954 року. Наказ про початок операції віддав сам Микита Хрущов. Крім людей, на місцевість пригнано велику кількість техніки. Завдання було зрозуміле — відпрацювати можливості прориву оборони ворога з використанням ядерної зброї. Ворогом, на думку керівництва, мала бути якась з європейських країн, тож Тоцький полігон обрано не випадково. Суворов писав, що ця місцевість нагадувала ландшафт на кордоні між Західною і Східною Німеччиною. 

Поруч були розташовані 4 села, безпека яких нікого не цікавила. Військові поділили територію на 5 зон, і евакуації підлягали мешканці лише першої зони, що жили на відстані до 8 кілометрів від епіцентру вибуху. Люди з інших зон мали сховатись і, за поданим сигналом, лягти на землю. Ось і все. Про радіацію говорити їм ніхто не планував.

На полігон приїхав Жуков власною персоною.

Демонструючи впевненість, більшовики запросили навіть іноземних гостей зі Швеції і Фінляндії. Керував процесією кривавий маршал Георгій Жуков. Ще у воєнний час він відзначився безсердечністю і байдужістю до життів солдатів. Наметовий табір військових розтягнувся на 42 кілометри. Військові зробили своєрідні засідки біля шести паралельних доріг, зайняли оборону кожен за своїм горбом.

Сценарій був такий: стратегічний бомбардувальник-носій Ту-4 разом з двома винищувачами МіГ-17 і бомбардувальником Іл-28 піднявся в небо. На його борту перебувала ядерна бомба потужністю 38 або 40 кілотонн. Для довідки, вибух, що знищив Хіросіму, мав від 13 до 18 кілотон потужності.

О 9:33 бомба РДС-2 була скинута. 

Скинута з борту літака на висоті 8000 метрів, вона вибухнула на висоті 350 метрів над поверхнею землі. Тоді ніхто не знав, що, якби атомна бомба здетонувала не в повітрі, як це передбачалося, а на землі, всі учасники дійства отримали б значно сильніше опромінення. Здійнятого вибухом ґрунту було б незрівнянно більше, і саме його частинки становили б найбільшу загрозу всьому живому. 

Як згадували очевидці, оренбурзький степ струсонув пекельний гуркіт, земля ніби хитнулася і втекла з-під ніг, пройшла вибухова хвиля, у повітрі після яскравого спалаху виріс ядерний гриб. Перелякані селяни нічого не розуміли, вони вибігали на вулиці, багатьох охопила паніка. Люди думали, що наступив кінець світу — діти плакали, бабусі молилися.

Один з учасників подій згадував:

«До епіцентру з трьох боків поставлено колони техніки на глибину до 5 км. Техніка до 1000 метрів від епіцентру виявилася вдавленою в землю й оплавленою. Від столітнього лісу в епіцентрі нічого не лишилося. Трохи далі почали з’являтися пеньки, потім частина стовбурів, потім дерева зі згорілими верхівками».

Коли в небо на висоту 6 кілометрів піднявся ядерний гриб, солдати звелися на ноги і дивилися на нього. Плата за це була висока — опік сітківки очей, шкіри, пошкодження слуху. Опромінення нагадувало про себе надалі. Один з учасників операції через наступні 25 років переніс 71 госпіталізацію і 8 операцій, одна з яких була повʼязана з раковою пухлиною. У 27 років він отримав рак, у 30 — інфаркт, а потім зовсім осліп. Це не поодинокий випадок.

Доля селян

Є свідчення про осліплих коней і корів, обгорілих кішок і собак. Місцеві продовжували пити воду з криниць і по певному часі почали хворіти. Також відомо, що в житлових будинках, що розташовувалися на відстані до 25 км від полігону, тріскались і вилітали шибки. Два найближчі до місця проведення навчання села повністю вигоріли.

Після вибуху пролунала команда до бою: солдати вискочили з укриттів, почали відкопувати позиції та техніку. Журналіст Олег Шама пише, що по 21 хвилині після вибуху 39 бомбовозів Іл-38 і 6 винищувачів Міг-17 проскочили повз пиловий стовп атомного гриба, а далі ще і ще. У сумі 320 літаків атакували умовні цілі. Без захисного одягу люди ламали оборону вигаданого ворога. Мета операції «Сніжок» була до болю жорстока. Керівництво випробовувало піддослідних кроликів — солдат, щоб зрозуміти, чи залишаться вони боєздатними після ядерного вибуху хоча б на короткий час і чи зможуть знищити супротивника.

Свою провину совєтська влада заперечувала, ба більше, Жукова хвалили за успішне проведення операції. Тож про цю подію суспільство дізналося лише в 1980-х роках. На жаль, усі документи, що стосувались операції «Сніжок», знищили її організатори. За приблизними підрахунками дослідників, 45 тисяч військових і понад 10 тисяч цивільного населення тоді зазнали радіаційного ураження. Із залучених до експерименту брали підписку про нерозголошення на 25 років, через що лікарі в подальшому не могли поставити їм правильні діагнози, а в їхні особові справи не був внесений Тоцький полігон: офіційно під час навчання військові перебували в іншому місці.

Лише в 1991 році Верховна рада рф прирівняла учасників «Сніжка» до ветеранів підрозділів особливого ризику з наданням пільг, а в 1994 році встановила памʼятник на Тоцькому полігоні.

Станом на 2013 рік з учасників навчання живими залишилися лише 2 тисячі, половина з яких отримала інвалідність 1 або 2 групи. Серед виявлених у них захворювань є хвороби серцево-судинної системи — 74,5%; хвороби органів травлення — 20,5%; злоякісні новоутворення і хвороби крові — 4,5%.

Якось радянський Нобелівський лауреат з фізики Лев Ландау, який був залучений у радянському проєкті розробки атомної зброї, сказав: «Розумна людина повинна старатися триматися якнайдалі від практичної діяльності такого роду. Треба вжити всі сили, щоб не ввійти в нетрі атомних справ…»