Ольга Петлюра: важко бути дружиною чоловіка, який творить історію

Ольга народилась 23 грудня 1885 року в селі Мала Дівиця на Полтавщині (за іншими даними, у Прилуках)

Її батько був вчителем, про маму відомостей небагато, лише припускають, що вона була полячкою. Дитинство дівчинки не було простим: вона залишилась напівсиротою після раптової смерті батька, жила в бідності. Однак незважаючи на життєві складнощі, Ольга з відзнакою закінчила Прилуцьку гімназію і стала вчителькою молодших класів. Продовжити навчання дівчина вирішила в Києві, де мешкали її родичі. Так, відвідуючи їх і паралельно працюючи в приватній гімназії, жила Ольга своє буремне життя. Ось тільки родичі майбутньої першої леді УНР переживали за неї — час ішов, а Ольга була без пари. Тому, подумавши, вони вирішили самостійно влаштувати особисте життя молодої вчительки.

Одного разу родичі Ольги запросили до себе в гості 29-річного Симона Петлюру, непоказного й невисокого на зріст семінариста. Так і познайомилось майбутнє подружжя, 23-річна Ольга закохалась. Почалось листування, далі дівчина поїхала до Петлюри в Москву, вступила там в університет, а хлопець знайшов роботу бухгалтером. Жила пара душа в душу, брала активну участь у житті української діаспори в Москві: влаштовувала концерти й літературні вечори.

Ольга хотіла заміж за Симона, проте той усе відтягував цей момент

У суспільстві тоді таке було не прийнятим, тому щоби не зазнати загального сорому у своїх листах дівчина писала, що таки вийшла заміж. 25 жовтня 1911 року у пари народилась донечка Леся, та навіть після народження дитини Симон не взяв шлюб, як би його не вмовляла власна матір. Ця визначна подія сталася лише за 7 років після знайомства Петлюри й Ольги та за 4 роки після народження Лесі — у 1915 році. Тоді ж і повінчались. Мешкала родина в Москві. Можна сміливо сказати, що пані Ольга була чудовою матірʼю і дружиною, присвячувала багато часу Лесиному вихованню: водила малу до українського садочка, читала їй українські книжки, прищеплювала українські традиції і шила український одяг. Сама ж Леся була дівчинкою доброю, чутливою і вразливою, дуже любила своїх домашніх тварин. Першим її словом було «Тінек», так мала називала тата.

Сімейне життя було щасливим і теплим, ось як сусідка Петлюр описувала Ольгу: 

«Пам’ятаю Ольгу Опанасівну, як вона гарно виглядала: висока, струнка жінка з посивілим пишним волоссям і чудовими чорними очима, які так тепло, привітно дивилися на нас через золоті окуляри. Вона завжди була життєрадісна, усміхнена й прихильна до нас, дітей. Її маленька донечка Леся була нашою улюбленицею, і тітка Оля довіряла нам її, знаючи, що ми добре доглянемо Лесю, та дозволяла нам із нею бавитись надворі. Тітка Оля любила одягати Лесю в українське убрання та розмовляла з Лесею лише українською мовою».

Весною 1917 року Симон із родиною переїхав у Київ в готель «Прага». Жили бідно, однак не занепадали духом — Ольга допомагала пораненим у шпиталях, брала участь у діяльності жіночих товариств, Петлюра кинувся в революційну діяльність, Леся писала картини й вірші. Варто зазначити, що дружина повністю підтримувала чоловіка в його справі й завдяки своїй витримці давала Симонові можливість працювати та не бути дуже залученим у сімейні клопоти.

27 липня 1918 року Симона заарештували

Ольга з дочкою змушена була переховуватись із різними паспортами, самостійно розв’язувати проблеми з найнеобхіднішим. Смілива жінка взяла на себе й відповідальність за свекруху, та писала: «Дуже дякую Вам, голубочко, за гроші й за ті труди, котрі випали на Вашу долю… Дуже в гарний час прийшли ваші гроші. Бо треба було платити налоги…» 

Після звільнення амбітний Симон став головою Директорії, а Ольга — першою леді УНР. Ось тільки шкода, що її імʼя офіційно не висвітлювалось у пресі чи на якихось заходах.

Наприкінці листопада 1919 року жінка з дочкою переїхала до Праги, Ольга про це згадуватиме так: 

«Протягом декількох місяців одна їжа – хліб, сіль і помідори, а на гаряче лише – чай». 

По дорозі до Праги Ольга зупинилась у Кракові й там же жінка провела тематичні зустрічі з українською діаспорою та відомими діячами Польщі, чим повернула інтерес польського суспільства до подій в Україні. Ось що писала «Газета Поранна» про Ольгу:

«Справляє симпатичне враження, має ясне волосся і великі мрійливі очі, її донька дуже схожа на матір».

Переїжджати жінка, насправді, не хотіла, відтягувала той момент, бо за кордоном життя медом не здавалось. Однак, як завжди, перша леді УНР, зціпивши зуби, продовжувала боротись із недолею, поки її чоловік боровся з більшовиками. А Леся тим часом пішла до школи й вивчила чеську мову. Возз’єднання родини відбулось лише в 1922 році у Варшаві. Всі цінні речі Петлюр були продані, Леся навіть згадувала, як тато попросив її почистити його плащ і потім чоловік віддав його «своєму ад’ютантові полковнику Доценкові, щоби той… продав його перекупщикові, щоби… купити картоплі й маргарину…»

Ольга в цей час заробляла вишиванням, вчила дочку польської мови, щоби та змогла адаптуватись у школі. Друг родини так писав про дівчинку в цей час: «Леся трохи краще виглядати почала, стала живішою, а не такою, як зимою була, поганою і жовтою».

Проте далі родину Петлюр спіткатиме лише черга невдач

На початку 1923 року Ольга перенесе дві операції, а вже в грудні того ж року її чоловік через небезпеку покине Польщу під вигаданим імʼям: «Він виїхав з Варшави з одною валізкою». Знову зустрінеться родина лише в 1924 році в Парижі, але чоловік і жінка житимуть окремо. І вже в 1926 році голову Директорії, військового й політичного діяча Симона Петлюру застрелить совєтський агент.

Судовий процес триватиме цілих 16 місяців, на загиблого Симона наведуть купу наклепів, від яких страждатиме Леся: дівчинку цькуватимуть у гімназії і називатимуть «дочкою вбивці євреїв». Пізніше в Лесі виявлять туберкульоз і заборонять відвідувати навчальний заклад. Навіть не потрібно пояснювати, що в цей момент переживала Ольга. Вона втратила минуле життя, коханого чоловіка, репутацію якого було знищено, дочка захворіла на смертельну хворобу, на лікування якої йшли всі гроші. Сама жінка також захворіла, почала втрачати слух. 

Безвихідь, бідність і ще й вбивцю чоловіка виправдали — він мав сплатити 1 франк штрафу за забруднення кров’ю тротуару та миття вулиці 

16 листопада 1941 року в санаторії на Півдні Франції на 30-му році життя померла єдина дочка Симона Петлюри. З того часу Ольга впала в глибоку депресію, днями сиділа на цвинтарі біля могил чоловіка й дочки. Останні роки життя колишня вчителька багато хворіла, майже нічого не чула й не говорила. Померла Ольга у віці 73-х років у Парижі. Це сталося 23 листопада 1959 року.

Одноразова підтримка: приват 4149499158805604

монобанк: 4441114464261468

банка моно: https://send.monobank.ua/jar/9gMXBb9dVy

Патреон: https://www.patreon.com/history_

BuyMeACoffee: https://bmc.link/ukrainehistory