Не тільки Галичина: Діяльність ОУН на півдні й сході України

Після совєтської окупації Західної України перед ОУН відкривається шлях на схід. Тепер для того, щоб розвивати власний підпільний рух на території Центральної, Східної і Південної України не потрібно було переходити погранзастави, мати підроблені документи, ховатись і шукати таємні тропи. Перші групи оунівського підпілля почали з’являтись на території Східної і Південної України в 1940-му році. Саме тоді групи підпілля почали проникати на промислові підприємства Запоріжжя, Криворіжжя, Донбасу, стали потрапляти в тому числі й у регулярні частини красної армії, налагоджувати зв’язки та будувати агентурну мережу на цих територіях. Також деякі групи займалися просвітництвом. Так, на базі колишньої УВО в Маріуполі була організована підпільна друкарня, де випускали заборонену на той час літературу, Івана Франка й інших авторів. Проте ці групи були невеликими, а в умовах тотальної цензури, страху після репресій 1937–1938 років вони або швидко виявлялися органами нквд, або були змушені не проявляти активної діяльності до настання кращих часів.

Наступ німців на територію ссср стане чудовою нагодою для ОУН розпочати новий етап боротьби

Що ОУН(М), що ОУН(Б) ще за декілька місяців до нападу Німеччини почали готувати свої групи для походу на схід і південь країни. Рух цих похідних груп розпочався незабаром після того, як лінія фронту стала зсуватись на схід. Так у складі ОУН(Б) була окрема група ОУН-Південь із числа 200 осіб, які мали створити свої осередки в різних містах України. Ця група була поділена на 6 підгруп, кожна з яких отримала власний кінцевий пункт призначення. Головними цілями були обрані наступні міста: Сімферополь й інші міста Криму, Миколаїв, Херсон, Одеса та сучасна Одеська область, Кропивницький і Дніпро. Група ОУН-Схід (Центральна) повинна була просунутись до Харківщини й прилеглих областей. 

ОУН(М) так само організувала декілька похідних груп. Було обрано 3 напрямки: північний, центральний і південний. Кінцевим пунктом руху першої групи був Харків, другої групи — міста Донбасу, а третьої — Сімферополь. Київ був обраний як опорний пункт для поширення своєї діяльності на всю територію України. 

Рух похідних груп і встановлення зв’язків відбувалися поступово

У міру просування лінії фронту на схід на Поділлі й Житомирщині ще в серпні 1941 року були організовані осередки, які розпочали власну діяльність. До кінця року активність було поширено вже й на Крим і Донбас, де в Сталіно (Донецьк) було створено осередок. Звичайно, цілі в кожної з похідних груп трохи відрізнялись. ОУН(Б) розраховувала на те, що з пересуванням лінії фронту на схід їхні члени організації почнуть перебирати всю повноту влади в цих регіонах на себе — для того, щоб сформувати підвалини відновлення незалежної Української Держави. ОУН(М) так само допомагала в створенні органів державної влади, однак ставлення до них із боку німців було трохи лояльнішим. 

Німці почали проводити репресії проти членів ОУН(б)

Так, у липні була заарештована й піддана репресіям верхівка організації, а також почались арешти членів організації на території Західної України. Похідним групам дещо пощастило на першому етапі, оскільки польові офіцери Вермахту не ставились суворо до намагань націоналістів створити свої органи влади. Проте як тільки на окупованих німцями територіях з’являлись німецькі чиновники й силові органи, українські органи влади ліквідовувалися, а їх члени заарештовувалися. Через це вже у вересні 1941 року ОУН(Б) вирішила повернутись до підпільної діяльності. 

Тепер на нових місцях, переважно Півдня та Сходу, була організована зовсім інша структура діяльності. Вже не створювалися ніякі органи влади, натомість члени ОУН почали влаштовуватись в усі легальні установи, у поліцейські органи — для того, щоб впливати на ситуацію зсередини й не викрити себе. Також була вибудувана адміністративна структура членів ОУН. Виглядала вона приблизно так: край — область — округи — райони.

Головною діяльністю націоналістів стала пропаганда

Так, в різноманітних містах розпочали випускати власні газети, де критикувався нацистський режим, а також велася агітація стосовно того, щоб німцям не давали продовольство, не працювали на них, не виїжджали до Німеччини на заробітки. Прикладом таких газет можуть бути «Вісті», «Чорноморський вісник», «Молода Україна» й інші. Також ОУН намагалась залучитись підтримкою місцевого населення, яке почало складати основу осередків ОУН на Півдні й Сході України. З цією метою вони в тому числі звертались до української інтелігенції. 

Головним центром проводу на східних і південних землях стало місто Дніпро. Через його надважливе місцезнаходження саме звідти координувалась діяльність українського підпілля сходу, півдня України, і навіть Кубані, куди ОУН намагалась проникнути й почати поширення українських ідей. Саме з цього міста відправилась група до сучасного Луганська, який був окупований німцями в 1942 році. Проте тільки просвітницькою діяльністю ця організація не обмежувалась. Весь час ОУН зазнавала утисків із боку німців, які намагались знищити обидва відгалуження організації. 

У 1942 році розпочався збройний опір німецьким окупантам і гестапо

Оунівці влаштовували засідки на німецьких окупантів, намагались звільнити українців, яких тримали в концтаборах і збирались примусово вивезти до Німеччини. У відповідь на це німці здійснювали жорстокі акції проти українських націоналістів. Відбувалися показові страти, члени ОУН зазнавали неймовірних утисків, проте вони не згортали своєї діяльністі. Вдавалось навіть залучатись підтримкою добровольців, які були готові до збройного опору німцям. Їх навчали, а потім перенаправляли на Захід, де активно діяла УПА. 

Проте вже в 1943 році фронт активно пересувався на захід. До кінця року вся Лівобережна й велика частина Правобережної України були під совєтською владою, що вдарило по можливостях ОУН. Органи нквд виявляли її прихильників і знищували осередки. 

Діяльність на Півдні та Сході істотно вплинула на розвиток ОУН. Завдяки цьому організація стала демократичнішою, а також краще зрозуміла думки й ідеї жителів усієї України, і об’єднати небайдужих під однією метою — створення власної Української держави.