Наталена Королева. Найекзотичніша постать в українській літературі

Місце народження Наталени Королеви залишається невідомим.

Одні джерела говорять, що майбутня українська письменниця зʼявилася на світ 3 березня 1888 року в місті Бурґос в Іспанії, а інші — що народилася вона на Волині. При народженні за старовинним іспанським звичаєм дівчинка отримала цікаве імʼя — Кармен Фернанда Альфонса Естрелья Наталена Дунін-Борковська. Мати Наталени походила з іспанського роду де Ласерда. Вона померла через кілька годин після пологів. Батько Адріан-Юрій Дунін-Борковський був шляхтичем з давнього роду Дуніних-Борковських, за професією вчений-ентомолог, член Паризької академії наук. Після смерті дружини Адріан-Юрій не захотів бачити дочку, бо вважав її причиною свого горя, тому відправив Наталену спочатку на Волинь до бабусі Теофіли, де вона вперше почула українську мову й українські пісні, а згодом — у французький монастир Нотр-Дам-де-Сіон. Сам же Адріан подався в Індію й Африку в тривалі наукові поїздки. Він не бачив дочки 17 років.

Відмова вивчати російську мову

У монастирі Наталена вивчала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику. Вона частенько навідувалася до своїх іспанських родичів, училася фехтувати і їздити верхи, знала 12 іноземних мов, читала античні твори в оригіналі. Коли батько одружився вдруге, у житті Королеви почалися зміни: її мачуха забажала, щоб вона навчалась у Києві, тож з 1904 по 1906 рік Наталена здобувала освіту в Київському інституті шляхетних дівчат. Для вступу потрібно було знати російську мову, але Наталена відмовлялася її вивчати, і батько підтримував її в цьому виборі й навіть виголосив промову перед її першим навчальним днем: «Поважай народ, серед якого живеш… У нас у роду ніколи не було московитів».

Уперто говорячи українською, Наталена чула насмішки з боку однолітків, однак продовжувала поглиблювати свої знання в музиці й брати уроки в самого Миколи Лисенка. Спочатку вчитель був нею незадоволений, проте досить скоро його думка змінилася. Зрештою український композитор подарував Наталені на памʼять музичну мініатюру «Зоря з місяцем» з присвятою «Моїй учениці».

Поява й зникнення на сцені театру

Наталена вчилася на відмінно, проте своє студентське життя вона описувала як одноманітне і чуже. Після Києва вона поїхала до санкт-петербурга, де вивчала археологію, історію мистецтва, закінчила драматичні курси й навіть зʼявилася на сцені театру. Цікаво, що вступила вона в Михайлівський театр на зло своїй мачусі: та хотіла віддати пасербицю заміж за російського гусара, проте Наталена бажала пожити для себе.

На жаль, через слабке здоровʼя дівчина змушена була покинути свою пристрасть, театр, і поїхати лікуватися на Закавказзя і в Західну Європу, але навіть перебуваючи там, вона брала участь у постановках і виступала в оперних театрах Парижа й Венеції. Згодом вона була присутня на археологічних розкопках Десятинної церкви у Києві, а також у Помпеях і Єгипті, отримала диплом «вільного художника» й мала свої персональні виставки. Ходили чутки про її роман з іспанським королем, проте вони так і залишилися чутками. Що точно було правдою, то це стосунки Наталени з перським князем Іскандером ібн Курушем: вона вийшла за нього заміж, однак невдовзі Іскандер загинув на війні.

Під час Першої світової війни Наталена перебувала в Києві, не маючи змоги повернутися за кордон. Там вона перехворіла на тиф, отримала кілька поранень, а в 1919 році працювала перекладачкою в дипломатичній місії УНР у Чехословаччині. Під час поїздки 31-річна Наталена познайомилася з політичним діячем і одним із засновників УЦР Василем Королевим-Старим. Між ними спалахнула пристрасть, і зовсім скоро вони одружились і придбали невеличкий будиночок у Чехії, де прожили решту життя. Їхній шлюб був міцний і надійний.

Уже в шлюбі з Василем Королевим Наталена почала пробувати себе в літературі, на що її надихнув чоловік.

У 1921 році відбувся дебют Наталени Королевої як письменниці: її оповідання надруковано в українському тижневику «Воля» й празькому часописі «Нова Україна». Унікальність Наталени була в тому, що вона писала твори на теми, що були зовсім непопулярні в українській літературі: Стародавній Рим, ранньохристиянська доба, Середньовічна Європа, країни Сходу. Особливо популярні були її історичні повісті «1313», «Без коріння», «Предок» і «Сон тіні». Писала Королева й про українську міфологію та історію, а також уклала один з перших чесько-українських словників, бажаючи допомогти українській громаді.

Перебуваючи в колі письменників-емігрантів, аналізуючи події української революції, Наталена писала: «Чому я стала українською письменницею? Бо як побачила Волинь, то закохалась в екзотиці. А як побачила Київщину — власне Київ з його соборами, народом, то не могла позбутись думки — ні, пересвідчення — що ці люди — нащадки стародавньої Еллади. Стала збирати легенди, рівняти їх з тим, що писав Геродот, що розповідали арабські автори. Так блудний лицар знайшов свою духовну землю, свій чарівний перстень, щоб сповнити істотне завдання в житті: творити мистецькі цінності для добра української нації». У 1936 році Наталена перемогла у львівському літературному конкурсі, проте подальше її життя було важке.

Еміграція і Друга світова війна

Перебуваючи в еміграції, Наталена відчувала неприязнь з боку української діаспори, а тому мала дуже вузьке коло спілкування. У 1941 році письменниця втратила чоловіка, якого заарештувало й убило гестапо через звʼязки з ОУН. Ситуація погіршилася з приходом радянських військ у Чехословаччину: Наталена бідувала. Їй не видавали пенсії і не друкували книжок, тому їй доводилося заробляти тимчасовою викладацькою діяльністю, а нерідко підпрацьовувати й прибиральницею.

Збереглась інформація щодо зовнішності Наталени в той час: «була невисока на зріст, досить огрядна, одягалася дбайливо, хоч ходила, звичайно, не в новому. Харчувалася скромно, пила здебільшого каву з молочним порошком, що його розводила водою. До того — шматок хліба або булочка. Не раз жартувала, що таємниця довговічності полягає в тому, щоб мало їсти… Можна б ще добавити, що вдержати чистоту не було для господині такою легкою справою, коли врахувати її старший вік і подекуди каліцтво…»

Померла письменниця 1 липня 1966 року в місті Мельник у Чехії, де й була похована поруч із чоловіком. Відомо, що українська громада Чехії популяризує творчість Наталени Королевої і має надію знайти й видати її твори, що ще не були опубліковані.