Найперша в Європі. Конституція Пилипа Орлика

Події, що передували ухваленню цього документу

Розпочинати наше занурення варто з подій Північної війни — військового конфлікту, який відбувався з 1700 по 1721 роки між двома ворогуючими коаліціями, очолюваними Шведською імперією і Московським царством відповідно. У цій війні козаки відіграли важливу роль. Майже з самого початку війни їх почали активно залучати до військових дій представники Москви, а територія Гетьманщини обтяжувалася дедалі більшим податком і відбиранням провіанту на потребу московського війська. Також московські військові дозволяли собі зневажливо ставитися до козаків, що викликало масове незадоволення. Іван Мазепа, який опікувався культурою, освітою та життям своїх підданих, бачив усі ці проблеми і розумів, що підлеглість московській владі веде країну до розорення. Саме тому починаючи з 1706 року він листувався зі Станіславом Лещинським, польським королем і союзником Шведської імперії про приєднання Гетьманщини до їхньої коаліції.

У відповідь на дії Мазепи московити розвернули терор на цілій території Гетьманщини. Найважливішою стала Полтавська битва у квітні-травні 1709 року. Саме це була вирішальна битва за збереження козацьких вольностей, самоврядування й ідентичності, яка, на жаль, була програна. Восени 1709 року Іван Мазепа помер, а новим гетьманом обрано Пилипа Орлика.

Пилип Орлик чудово розумів, що єдиним шляхом до отримання державності був союз зі Швецією.

Він зробив безпрецедентний крок для розуміння суті державного ладу, а саме продовжив розробку Пакту й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького, ідеї щодо якого розроблялися ще за часів Івана Мазепи. Цей документ за своєю суттю проривний, оскільки в ньому вперше були висловлені найпрогресивніші ідеї щодо суспільного договору.

Першим і мабуть найважливішим пунктом цього документу було розподілення влади на законодавчу, виконавчу і судову. Це було проривом у розумінні державного устрою, оскільки тепер суверен-гетьман не мав змоги управляти державою за принципом «як захочу, так і будуть робити». Проте, гетьман був поважною особою, оскільки він був головою виконавчої влади. Його повноваження були досить широкі: він повинен був дбати про простий народ, слідкувати, щоб на нього не було покладено надто багато тягарів. Окремо була описана система противаг, був створений окремий орган — Старшинська рада, яка унеможливлювала захоплення влади гетьманом і його одноосібне правління.

Також без попереднього затвердження з боку Старшинської ради Гетьман не міг нічого виконувати.

Хоча посада гетьмана була виборною, проте не існувало загального виборчого права, а сама влада обиралась окремим колом людей, що все одно було проривом у порівнянні з феодальним устроєм тогочасної Європи. Також цей документ установлював невтручання влади в прийняття рішень судовою гілкою влади. Законодавчою гілкою влади була Генеральна рада, яка збиралася три рази на рік і ухвалювала найважливіші рішення. Вона включала в себе величезну кількість представників — від полковників до послів Низового Війська Запорозького. Тож це було проривом у правовій і політичній думці того часу, оскільки фактично простий люд мав право голосу в майбутньому державному утворенні, чого ще довго не було навіть у провідних країнах Західної Європи. Рішення Генеральної ради було обов’язкове до виконання Гетьманом, але гетьман міг виносити пропозиції на розгляд, і Генеральна рада була зобов’язана їх обговорити. Отже, ми можемо сказати, що за своєю суттю Пилип Орлик мав намір побудувати демократичну країну з опорою на аристократію.

Іншим пунктом, на якому варто наголосити, є права й обов’язки простого люду. Уперше були описані механізми захисту їхніх прав.

Це було проривом суспільно-політичної думки ХVІІІ століття і дуже скреречило ставленню московського уряду до простого народу, оскільки в московії вони не мали ніякого захисту. Такі дії в були направлені на те, щоб завоювати думки й серця простого люду й схилити його на свій бік.

Важливим пунктом цього документу була й релігійна політика. Релігія в той час відігравала важливу роль у соціумі гетьманської держави. У першому пункті було згадано державну релігію, православ’я, і те, що українська церква повинна перейти назад у юрисдикцію Константинопольського патріарха. Це було зроблено через події 1686 року — саме тоді Київська метрополія була приєднана до Московського патріархату. Проте остаточну незалежність від Московського патріархату отримано тільки у 2019 році.

Іншим важливим пунктом конституції стало те, що була чітко описана історія Гетьманщини й більш ранніх утворень, де провідна роль відводилася козацтву. Ми вбачаємо тут намір зупинити тиск московської влади на майбутню українську ідентичність. Також були чітко окреслені державні кордони Гетьманщини, які установлювалися згідно з умовами Зборівського мирного договору 1649 року. Окремо були розділи, що стосувалися Війська Запорозького й ролі Генерального скарбника, бо до цього його функції виконував гетьман.

Цей документ був найбільш передовий і демократичний у світі на той час. Він є справжньою пам’яткою як української, так і європейської політичної думки і міг би мати великий вплив на розвиток конституціоналізму в цілому світі. Це була модель справжньої демократичної держави, яка надавала кожному природні права, а держава була їхнім гарантом. Однак ця конституція так і не стала дуже відома у світі через те, що була чинна відносно недовго, хоча навіть зараз деякі пункти актуальні. Історію завжди пишуть переможці, і, на жаль, Гетьманщина тоді програла. Хто знає, якою б була історія становлення української нації та її доля, якби незалежна Гетьманщина існувала.

До нашого часу збереглися оригінальні примірники цього документу.

Зокрема, шведи мають рукописи скороченого тексту латинською мовою й преамбулу основного тексту латинською мовою, що сьогодні зберігаються в Національному архіві Швеції. Також є два тексти цього документу староукраїнською мовою. Перший примірник — це оригінальний рукопис договору староукраїнською мовою з підписом Пилипа Орлика й печаткою Війська Запорозького, а другий примірник — це скорописна діловодна копія. Обидва примірники зберігаються в Російському державному архіві давніх актів.