“Найбільший злочин радянської влади — вона дегомінузвала нас, позбавляла чогось найбільш родинного, найбільш теплого та інтимного, що особливо відчутно під час Різдва”, — Про Різдво 25 грудня в розмові з істориком Ярославом Грицаком.

Що історично розʼєднало християн по всьому світу? Чому на Заході Різдво відзначають 25 грудня, а в Україні велика кількість віруючих відзначає його аж 7 січня?

Передусім це перехід на новий календар — з юліанського на григоріанський, який стався наприкінці 16 століття. Реформа мала на меті виправити ті похибки, які нагромадилися протягом століть і відсували Великдень. Реформу запровадив папа Григорій ХІІІ 1572 р,, але православний константинопольський патріархат її не прийняв, бо вважав, що вона порушує християнські канони. Оскільки православні не прийняли переходу на григоріанський календар, це дало розходження, спочатку на 10 днів, а зараз на два тижні.

Але це не є початкова точка розходжень. Не було єдиної дати святкування Різдва. Так, перші християни мали цілих девʼять дат — по дві у березні, квітні, листопаді й одну в грудні.

Насправді кодифікація дати народження Христа сталася досить пізно, на початку четвертого століття, але не всі її прийняли. Одна з найстаріших, Вірменська церква, святкувала як Різдво пришестя Трьох царів, котре, на її думку, припадало на 6 січня. Турський собор 567 року запропонував здоровий компроміс — запровадив різдвяні свята, які мали святкувати 12 днів, від 25 грудня до 6 січня. У православних і греко-католиків на останню дату припадає друга Вечеря.

Теперішній новий стиль (григоріанський календар) наші предки стали використовувати практично одночасно з впровадженням його Папою Григорієм ХІІІ 1582 року: указ польського короля Стефана Баторія продублював введення нового календаря. А втім, григоріанський календар не зміг поширитися на всі українські землі. Що стояло на заваді?

Конфесійна різниця. Православна церква не могла прийняти цього, адже це було рішення Папи. Православна церква, звісно, не підпорядковувалася понтифіку. Греко-католицька церква, яка виникла в результаті певного компромісу між частиною православних і Папою, зберегла свої традиції. Було кілька спроб перейти на новий календар. 

Перша така спроба була в роки Першої Світової війни у Станіславській єпархії. Тоді митрополит Андрей Шептицький був у засланні в Сибіру, Станіславський єпископ Григорій Хомишин, який виконував роль головного в церкві, за відсутності Шептицького та смерті перемиського єпископа Чеховича спробував перейти на новий календар, але ця спроба не вдалася. Зокрема, проти неї виступив провід українського руху та дієцезії Львівської єпархії.

Другий раз подібна спроба вже призвела до «календарної війни». Це сталося в Північній Америці в 1960-х роках. Святкування Різдва 6–7 січня справляло великі труднощі для багатьох молодих етнічних українців, які працювали на американських заводах і фабриках. Працедавцям було незрозуміло, чому українці просять собі такий вихідний день. Тож ця молодь стала вимагати перенести святкування з 6–7 січня на 24–25 грудня, як це було прийнято в мешканців Америки. Це й викликало календарну війну. Вона була дуже гостра через різницю поколінь, бо старші звикли святкувати за старим стилем. Це призвело до розколу громади, через що з’явилося дві церкви: одна святкувала за новим, друга — за старим стилем. Іноді цей конфлікт призводив до бійок. Зараз його вже нема через зміну поколінь. Наскільки мені відомо, частина українців у Північній Америці — Канаді й США — святкує Різдво або за старим стилем, або і за старим, і за новим. 

18 жовтня Синод Православної церкви України дозволив звершувати богослужіння з нагоди Різдва Христового за новоюліанським календарем (тобто 25 грудня). Люди намагаються зʼясувати, коли цьогоріч відзначати одне з найбільших релігійних свят. Які історичні аргументи можна навести на користь святкування Різдва саме 25 грудня?

Історичних аргументів у цьому питанні немає, адже ми достеменно не знаємо, коли народився Ісус Христос. Дата Різдва конвенційна, себто умовна.

А втім, у сучасних умовах святкування Різдва за новим стилем — це важливе рішення ПЦУ. Воно продиктоване радше політичними обставинами — з одного боку, бажанням створити максимально можливу відстань між ПЦУ і московським патріархатом, а з другого — прагненням приєднатися до більшості християн.

На мою особисту думку, нема особливих причин створювати навколо цього проблему. Я вважаю, що те, що Україна є одна з тих небагатьох країн, де святкують Різдво двічі, — наша велика перевага. Релігієзнавці говорять, що Україна їм цікава тим, що тут існує декілька деномінацій, декілька церков і немає жодної домінуючої або панівної, як у росії. Важливо підкреслити, що ці церкви живуть у відносному спокої одна з одною. У цьому сенсі, релігієзнавці кажуть, Україна більш схожа не на європейські країни з однією домінуючою церквою, а на США, де багато деномінацій, які співіснують мирно. Я вважаю, що в цьому велика перевага України.

Як християни ми вважаємо, що Різдво Христове — це найважливіша дата у світовій історії. Не випадково, всі ми — байдуже віруючі чи не віруючі, християни чи не християни, лічимо роки він народження Христа.

Найголовніше у Різдві не дата, а символічний вимір. Найкраще цей вимір подав Клайв С. Льїс, і він дуже співзвучний з теперішньою війною в Україні. Уявіть собі, писав він, що весь світ окупував сильний ворог — Диявол. Бог посилає нам свій переможний десант — свого Сина. 

На жаль, за останні кілька десятків років Різдво комерціалізувалося й стало не святкуванням народження Христа, а приводом для купування подарунків. Його поєднують з Ханукою, і стало політично некоректним поздоровляти з Різдвом: коректно бажати «Веселих свят».

Тому у виборі між 25 грудня і 6 січня тепер є ще одна важлива деталь: ті, що святкують 6 січня, наголошують як би некомерційний характер Різдва.

У вашій праці «Велика Різдвяна книга» яскраво прослідковується, що Різдво — це свято з особливою атмосферою надії та дива. В історії чимало зворушливих прикладів, як-от перемир’я під час Першої світової війни, коли по обидва боки фронту звучала та сама колядка. Яке значення мало Різдво в українській історії?

Вона стало одним з маркерів ідентичності, коли мова йшла про відрізнення українців (русинів) від поляків «ляхів» як у старій (1569-1720, так й у новій (міжвоєнній) Речі Посполитій. У старій Речі Посполитій новий календар був запроваджений досить швидко — 10 років після папської булли. Король Стефан Баторій зобов’язав усіх підданих перейти на новий календар, але православні відмовилися. На Різдво 1583 р. у Львові були закриті усі православні церкви аж на три тижні, щоби місцеві русини не могли святкувати свята за старим стилем. Наслідком стали заворушення, під впливом яких Баторій у 1585 р. заборонив примусове насадження нового стилю православним.

Найвідомішою подією був тріумфальний вступ гетьмана Богдана Хмельницького у Київ 23 грудня 1648 р., напередодні Різдва. Коли Хмельницький повертався до Києва як переможець. Його стрічали кияни на чолі з єрусалимським патріархом Паїсієм та київським митрополитом Сильвестром Косівим і вітали його як «Богом даним» (гра слів) Мойсеєм «руського народу з неволі лядської».

Інша подія, особливо знана для галичан та переселенців з українських земель Польщі — це «Сумний Святий Вечір». Про це є окрема колядка. У ній йдеться про родину, яка зібралася за різдвяним столом, але бракує батька. У колядці  співається про 1947 рік, хоча в інших версіях називається 45 або 46 рік. Тоді відбулися масові депортації, вбивства, закриття церков, насадження колгоспів — все, що пов’язано з повоєнною радянізацією.

Радянська завіса Різдва 

Для багатьох людей в Україні Різдво цілковито нове, бо у радянські часи воно було заборонене. Пам’ятаю, як на початку 1990-х, я пояснював своєму київському приятелю, українському активісту, що таке свято Миколая. Щоб викорінити традицію чи засимілювати якусь групу вистачає трьох поколінь.  Нам, галичанам і нашим сусідам з Волині і Закарпаття повезло, бо радянська влада прийшла до нас після 1945 р., і тут вона не дожила до третього покоління. Для нас, тих, хто його святкував, це завжди велике родинне свято, вечеря 6 січня, а потім відвідування всіх старших. За цих умов Різдво знову стало маркером ідентичності, але тим разом воно відрізняло місцевих українців від росіян і російськомовних. Був такий анекдот за радянських часів: «Христос рождається! — Спасибо, нас уже предупредили».

Але пам’ятаю, як я повертався зі Львова на Різдво 1981 р. у своє село, всюди було темно, й коляд було чути лише вряди-годи. Не знаю, що б сталося, якби Союз розпався, скажімо, 2001 чи 2011, а не 1991. Різдво би святкували, але все менше і менше людей — як у Східній Україні у 1970-1980-х.

Я особливо памʼятаю Різдво 2005 року, відразу після Помаранчевої Революції, під час акції «Схід та Захід разом». У нас вдома гостювали вихователі харківського дитячого будинку. Коли ми всі разом стали сідати до столу, директор цього дитбудинку розплакався. Він просто не памʼятав, коли сімʼя востаннє збиралася коло столу. Я тоді зрозумів значення Різдва. Найбільший злочин радянської влади — вона дегомінузвала нас, позбавляла чогось найбільш родинного, найбільш теплого та  інтимного, що особливо відчутно під час Різдва.

Тож святкуйте, коли хочете, головне святкуйте. І не робіть з цього «календарної війни», не відкривайте ще однієї лінії фронту, коли в Україні вже є чітко визначений фронт і чітко визначений ворог. 

Можна сказати, що сучасна російсько-українська війна є війною між країнами, де Різдво має цілковито різне значення. Чи Ви чули бодай одну російську колядку? Або бачили російський вертеп? У росії — це просто ще один вихідний. У нас же — це свято, яке глибоко вписане у нашу традицію. Тому не дивно, як швидко воно у нас відроджується і набирає характеру національного свята.