Микола Костомаров: як людина, що виховувалася в російській культурі та не знала нашої мови, стала українським істориком?

Микола Костомаров народився в травні 1817 року в слободі Юрасівка на Воронежчині. Батько – російський поміщик з козацьким корінням, мати – українка-кріпачка. Він зростав на межі українсько-російського порубіжжя, але при цьому російське середовище завжди домінувало. Раптова смерть батька поставила сім’ю в скрутне становище. Мати перевела майбутнього історика з московського пансіону у Воронезьку гімназію, а вищу освіту Микола здобував у Харківському університеті.

1837 року, розпочавши навчання в університеті, юний Костомаров не міг читати українську літературу без перекладу. Оскільки російсько-українського словника на той час ще не існувало, його роль виконував слуга. Ситуація змінилася, коли Микола Костомаров прочитав збірку малоросійських пісень Михайла Максимовича. Ось як згадує це сам Микола: “Мене вразила й захопила непідробна привабливість малоросійської народної поезії…”. Харків у першій половині ХІХ століття був колискою романтичних ідей. Вони стали невід’ємною складовою будь-якого культурно-наукового продукту. Тут Костомаров вивчив українську мову та почав досліджувати історію українського народу.

Після закінчення університетського курсу Микола пробував себе в юнкерській службі в Кінбурнському слобідському полку.

Армійська рутина не зацікавила юнака. В Острогозьку, де стояв полк, розміщувався архів повітового суду, що містив козацькі документи від часів заснування міста, тобто з XVII століття. За можливості Микола проводив в ньому якомога більше часу. Наслідком цього стала праця «Опис Острогозького слобідського полку», яка визначила його подальшу кар’єру.

Молодого дослідника хвилювало питання: чому історія будь-якої країни висвітлюється винятково крізь призму діяльності визначних державних осіб, натомість простого народу начебто й не існує? У цьому якраз і проявлявся дух романтизму.

Костомаров знаходив джерела серед народу, збирав і фіксував фольклор, велику увагу приділяв вивченню пісень.

Шлях М. Костомарова в серйозну науку супроводжувався вивченням української мови, яка була йому знайома, але в процесі наукового пошуку виявилося, що цього замало, тому він заходився її вдосконалювати. Костомаров покращував свою українську за допомогою спеціальних вправ, які створював для нього філолог І. Срезневський. Як наслідок, з-під пера дослідника з’явилася збірка «Українські балади» й історична драма «Сава Чалий». Паралельно штудіював німецьку і французьку мови.

Магістерську дисертацію він писав про «Унію у Західній Русі». Вчений доводив, що унія мала чимало негативних моментів: неналежна поведінка духівництва, великі церковні побори з боку константинопольського патріарха. Подібні ідеї не схвалювали в тодішньому науковому середовищі. 

Синод, міністр народної просвіти, ряд професорів дуже гостро виступили проти ідей М. Костомарова. Захист скасували, а саму дисертацію вилучили і знищили майже весь наклад, натомість дозволили писати наукову працю на іншу тему. Так завершився перший скандальний сюжет біографії діяча.

Надалі погляди вченого все більше змінювалися.

Згодом Костомаров займався професорською діяльністю в київському Імператорському університеті св. Володимира.

Потрапивши в україноцентричне, роматично налаштоване, творче київське оточення, чоловіка охопило бажання боротися за долю народу, яке він реалізував у Кирило-Мефодіївському товаристві. До числа однодумців М. Костомарова входили П. Куліш, М. Гулак, В. Білозерський, Т. Шевченко, О. Маркович. Всі вони не мали серйозних політичних амбіцій, а лише мріяли про постколоніальне майбутнє слов’янства.

Братство проіснувало недовго. Один студент, підслухавши розмови інтелектуалів та ввійшовши до них у довіру, у березні 1847 року написав на них донос. Покарання кирило-мефодіївців було жорстким, особливо Т. Шевченка та М. Костомарова. Їх заарештували за два дні до весілля останнього, де Т. Шевченко мав бути свідком нареченого.

Заслання Костомаров відбував у Саратові. Цей період підкосив здоров’я вченого. Але він все одно продовжував свою наукову діяльність, наскільки це було можливо. Костомаров не відійшов від ідеї дослідження української історії. В засланні своє завершення отримала його монографія, присвячена Богдану Хмельницькому.

1856 р. було скасовано поліцейський нагляд за істориком.

Не зважаючи на скандальність, Костомаров мав беззаперечний авторитет як в російській, так і в українській наукових спільнотах.

Восени 1859 р. М. Костомаров отримав запрошення на кафедру російської історії від Петербурзького університету. В імперській столиці вчений вступив в інтелектуальну дуель з російським істориком М. Погодіним. З ним провів публічний диспут щодо питань походження державності на Русі. Ця подія набула резонансу, прирівняного до сучасного боксерського поєдинку за чемпіонські пояси. 

У Петербурзі він зустрівся з давніми друзями, Пантелеймоном Кулішем і Василем Білозерським. Разом вони створили й очолили петербурзьку українську «Громаду». У 1861–1862 рр. петербурзькі громадівці, підтримуючи тісні зв’язки з аналогічними гуртками в Україні, видавали журнал «Основа». У Петербурзі сформувалися політичні погляди Костомарова як поміркованого демократа з нахилом до українофільства. Це увінчало еволюцію його особистості.

1863 року М. Костомаров дістав запрошення очолити кафедру в Київському університеті, 1864-го аналогічний виклик прийшов з Харкова, а 1869 року його знову запросили в університет святого Володимира. Але російський уряд не дозволив йому відновити викладання, оскільки розумів, що його діяльність краще тримати під контролем. Проте, під плином здоров’я історик поступово покидає наукову діяльність, та встигає написати кілька робіт: «Руїна»,«Мазепа» і «Мазепинці» та «Російська історія в життєписах її найважливіших діячів». Помирає відомий історик 7 квітня 1885 р. на 68-му році життя. Поховали Костомарова в Санкт-Петербурзі на Літературних містках Волковського кладовища.

Спадщина діяча величезна – понад 300 історичних, публіцистичних і літературних творів.

Він став українським інтелектуалом перехідної доби, який розпочинав знайомство з Україною, її мовою та історією фактично з нуля. Він один з перших козацьких істориків, що виховувався в російській культурі. Та почуті українські пісні викликали в нього бажання досліджувати українську історію.

Друзі, якщо маєте бажання та можливість сприяти розвитку нашого проєкту, можете задонатити на картку:

4441114464261468

Або за посиланням:https://send.monobank.ua/jar/9gMXBb9dVy