Крути 1918 — символ стійкості українського народу. Спогади учасників битви під Крутами

1. «Сумно дзвенів плач старенької матері, що охопила труну сина та змочувала її слізьми… Невтішно ридала жінка по мужу… Плакала сестра за братом… Схилившись ішли батьки, мовчазні, пригнічені… Нема сили спинити сльози, нема сили чути, дивитися. Скільки борців полягло! Скільки могил по Україні! Щодень нові… Тисячі їх…»

(київська газета «Боротьба» 21 березня 1918 року з приводу похорону забитих під Крутами).

2.  «Серед численних тяжких подій, серед незлічених жертв українського народу в його боротьбі з большевицькою московщиною були події особливо трагічні, були жертви, яких не можна забути. Не забудеться трагедія під Крутами, що увійде в історію як українські Термопілі. Не загладяться в пам’яті учасників її образи борців, які свідомо йшли на смерть за рідний край, вимощуючи кров’ю і кістками шлях до його державности і волі»

(Демид Бурко, «Трагедія під Крутами. (Згадки учасника)»).

3. «У ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога у формі наказу звучала так: „Пріґатовіться к встрече пабеданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцєроф всьоравно расстрєляю“. Я відповів, що до зустрічі все готове»

(Аверкій Гончаренко, сотник Армії УНР, «Бій під Крутами»).

4. «Усі полонені були замордовані звірським способом: вони були з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними очима. Кілька трупів так і не вдалося напевно розпізнати, на стільки вони були знівечені. Всіх віднайдених поховано в спільній могилі понад кручею Аскольдового кладовища, з якої розлягається далекий краєвид на Чернігівщину, де за батьківщину вони поклали своє життє»

(Л. Л., «Спогади про події під Крутами»). (Наймовірніше, автором цих спогадів є Левко Лукасевич.)

5. «Цілу добу знущалися над ними червоні побідники. Зрештою, на другий день усіх, окрім згаданих семи, розстріляно. Перед розстрілом учень сьомого класу Другої Української гімназії, галичанин Пипський, затягнув повним голосом український гімн, усі підтримали. Трупи розстріляних під Крутами більшовики кинули просто до ями, але, після відходу останніх, дооколичні селяни поховали їх за християнським звичаєм і на могилі поставили хрест…Тяжко було між тими мерцями віднайти рідних, друзів, знайомих…»

(Ігор Лоський, «Крути»).

6. «Довго валялися по полю тіла спотворених молодих героїв. І не одна мати заломила руки в божевільній нестямі, і не один батько заплакав кривавими сльозами. Дорогоцінну і найчистішу жертву принесено на вівтар самостійності України. Ці українські Термопіли будуть завжди жити в нашій пам’яті. І коли Україна стане вільною в сім’ї вільних народів, наші кобзарі в народних думах рознесуть славу про цих юних борців по цілій Україні»

(Монкевич Борис, «Бій під Крутами»).

7. «Постава же оборонців гідна до наслідування для прийдешніх поколінь. І те, що українська молодь узяла на себе, як свій обов’язок, рік-річно, в річницю бою під Крутами, гідно споминати той бій і його учасників, передусім тих, що життя склали там, дає запоруку думати, що пам’ять про тих лицарів „не вмре, не загине!“»

(Степан Самійленко, «Крути»).

8. «Ст[анція] Крути та її околиці були свідками, як українська молодь, наші діти, зі святим завзяттям, з щирим почуттям до Батьківщини, тримаючи у слабких руках важку рушницю, своїми дитячими грудьми намагалися стримати наступ московських військ на нашу столицю — Київ. Ці діти майже всі полягли смертю хоробрих, і жорстока рука москаля не зупинилася перед тим, щоб пробити своїм багнетом дитячі груди… Крути — це українські Термопілі, і ми мусимо це цінити. Хай пам’ять по наших дітях, що згинули під Крутами, буде незабутня і хай їх смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину»

(Олександр Удовиченко, «Загибель студентського куріня під Крутами»).