Козацька Україна в Європі XVII століття

Гетьман Богдан Хмельницький прекрасно розумів значення міжнародної розвідки. Так, під час свого гетьманування він організував настільки розгалужену службу безпеки, що навіть великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику про «розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції».

Український історик Іван Крип’якевич зауважував, що гетьман «мав не тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей — своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька».

Газета Mercurius Politicus. Англія про козацьку державу

У середині XVII століття всі європейські держави «трусило». Справді визначними фігурами того часу стали лідери лише двох революційних рухів — англійського та українського. Ними були Богдан-Зиновій Хмельницький і Олівер Кромвель. Останній був військовим керівником Англійської революції.

У 1653–1654 рр. Кромвель виступив з концепцією союзу протестантських держав. За допомогою цієї протестантської ліги Англія бажала поширити свій вплив на цілу Європу. Український історик Любомир Винар не мав сумнівів, що в той час англійський революціонер пильно слідкував за розвитком подій у Східній Європі. «Відношення Кромвелівської Англії до Польщі було негативне. Кромвель не міг забути Янові Казимирові проголошення в Польщі збірки на допомогу англійським монархістам. Він, у свою чергу, проголосив збірку на допомогу протестантам у Польщі, що були переслідувані польським урядом».

Базою ліги протестантських держав стали Англія і Швеція. З останньою Гетьманщина згодом матиме близькі союзні відносини.

Mercurius Politicus (1650–1659) — одна з найголовніших і найвпливовіших англійських газет періоду після страти короля Карла I й революційних подій, які очолив Олівер Кромвель. Видання активно стежило за міжнародними подіями, описуючи ситуацію в тому чи іншому регіоні. Пильно спостерігали й за Україною та її козацькою державою, cossack country. До речі, газета вживала своєрідну транскрипцію слова «козаки» — cossags.

У новинах, що поширювалися в Лондоні, досить регулярно подавалась інформація про підготовку, хід і наслідки війни в Україні наприкінці 1654 — на початку 1655 рр. Наводилися різні цифри татарського війська, що вирушило з «генералом Хмельницьким», як його постійно називали британські газети. У Лондоні пильно стежили за ходом осінньо-зимової кампанії, зокрема подавалися часті повідомлення про спустошення польсько-татарськими військами Брацлавщини й про облогу українських міст, у першу чергу Умані й Брацлава. Mercurius Politicus слідкували за діями козацтва в Чорному морі, а також про козацькі напади на османську флотилію, яка в той час готувалася до війни з Венецією (остання передавала інформацію Англії).

Німці й австрійці про Україну

Представники австрійської монархії чудово знали про козацтво задовго до війни Хмельницького. Ще в XVI ст., на початку 1594 р., посол австрійського імператора Рудольфа II Еріх Лясота відправився в «українську подорож». В Україну він прибув з дипломатичною місією до запорозьких козаків: запропонував служити імператорові в боротьбі проти татар і османів. Так, Лясоту занесло на Базавлуцьку Січ, де він провів півтора місяця. Упродовж усієї подорожі він вів щоденник, де задокументував відомості про Львів, Меджибіж, Київ, Прилуки, Трахтемирів, Переяслав, а найголовніше, про побут і життя Низового козацтва.

Одним з перших, хто висвітлив події Хмельниччини, був Йоахим Пасторій (справжнє прізвище — Гіртенберґ), що проходив із сімʼї німецького священнослужителя з Сілезії. Він був секретарем і придворним історіографом при польських королях Владиславові IV і Янові II Казимирі, тож мав доступ до інформації, що надходила до Варшави зі всіх кінців Європи. Головна його праця — «Війна скіфо-козацька…» — була опублікована латинською мовою в 1652 р. Пасторій використовував у ній щоденники свідків битв під Жовтими Водами, Пилявою, Збаражем, а також донесення, хроніки, свідчення очевидців. Його твір був добре відомий у Західній Європі, особливо в Німеччині й Франції. Дуже широко цей твір використовував французький автор Пʼєр Шевальє. Як відзначають історики, Пасторій висвітлював події на користь поляків.

Один з найдосконаліших описів Визвольної війни українського народу міститься в творі Еразма Франциска. Еразм Франциск — німецький історик і письменник, що в другій половині XVII ст. опублікував велику кількість творів на географічні, історичні, етнографічні та інші теми. Так, перша частина книги про війну з турками на Дунаї і в Україні в 70-х роках XVII ст. «Новий польський Флорус» відведена розповіді про війну Яна Казимира з козаками й татарами, тобто Визвольну війну середини XVII ст.

Наступні частини розповідали про війни козаків проти Польщі, спільні з московським військом (1654–1655 pp.), а також зі шведським і трансильванським військами (1656–1657 рр.). У своїй праці Еразм приділив увагу діям німецьких найманців у складі військ Речі Посполитої. У битві під Берестечком брали участь 20 тисяч німецьких найманців. Еразм Франциск навіть називав ту битву «битвою поляків і німців з козаками і татарами».

Хмельниччина й Гетьманщина привернули увагу німців як в історіографії, так і в мемуарній літературі. Так, у своєрідному німецькому виданні хронікального типу «Театр Європи» в окремих розділах шостого й сьомого томів значне місце відводиться опису Визвольної війни українців. У них німецький історик Й. Шледер при негативному ставленні до народних мас, українських селян і міщан, усе ж таки відзначав бойові якості козацького війська, мужність і хоробрість козаків, їхню стійкість у найскладніших ситуаціях. Описуючи битву під Берестечком, Й. Шледер розповідав про панічну втечу татар на чолі з ханом і стійкий, мужній опір козаків. До речі, саме в Німеччині вперше в Західній Європі зʼявилася дисертація про козацтво — «Історична дисертація про козаків», захищена в Лейпцизькому університеті в 1684 р. Йоганном Йоахімом Мюллером.