Історія «Дніпровського цунамі». Як радянські війська підірвали ДніпроГЕС

Будування Дніпровської ГЕС розпочалося в 1927 р., і в експлуатацію вона ввійшла в 1932 р. Ця інженерна споруда відразу стала гордістю радянської влади. У 1939 р. на станції функціонували всі 9 агрегатів загальною потужністю 560 кВт. До будування були залучені не тільки радянські, а й американські інженери. Так, вісім турбін Дніпрельстану виготовила компанія Newport News, пʼять генераторів — General Electric. Головним інженером-консультантом на будівництві був полковник Г’ю Лінкольн Купер, який був запрошений для технічного нагляду. Будівництво було дуже успішне. Після його завершення нагородили пʼятьох американських інженерів-консультантів і трьох інженерів General Electric. 

Минуло два роки від завершення будівельних робіт, почалася німецько-радянська війна, і 18 серпня 1941 р. штурмові дивізії Вермахту прорвалися в Запоріжжя. Уже після перших зіткнень з радянськими військами було очевидно, що місто буде захоплене: солдати масово тікали з поля бою — гарнізон відступав на лівий берег Дніпра. При відступі росіяни використовували тактику випаленої землі.

«Не залишати ворогові жодного паровоза, жодного вагона, не залишати противнику ні кілограма хліба, ні літра пального. Колгоспники повинні гнати всю худобу, хліб здавати під збереження державним органам, щоб вивезти його в тилові райони. Усе цінне майно, в тому числі кольорові метали, хліб і пальне, яке не можна вивезти, потрібно знищувати», — з промови Й. Сталіна за півтора місяця до тих подій.

За планом німці мали ввійти в місто з цілковито знищеною промисловістю й інфраструктурою (про евакуацію місцевого населення при цьому не турбувалися), і в центрі уваги був найважливіший технічний проєкт Запоріжжя — Дніпрельстан, який до того ж функціонував як переправа через Дніпро. Під керівництвом головного інженера ДніпроГЕС Г. Шацького робітники зупинили турбіни, вивівши обладнання з ладу. Залишилося тільки підірвати греблю.

Деякі сучасні історики говорять про катастрофічні наслідки цієї події: підрив спровокував потужну 20-метрову хвилю, яка змила прибережну смугу міста, «дніпровське цунамі» було відчутне аж у Марганці й Нікополі, за 80 км від ДніпроГЕС, як стверджує Український інститут національної пам’яті. Дехто говорить, що хвилю бачили аж у Херсоні. Наслідком підриву греблі стала раптова повінь, яка забрала життя, за різними оцінками, від 20 до 100 тис. людей. За деякими розповідями, під час вибуху на греблі знаходилися люди, тоді як тисячі радянських солдатів перебували в плавнях — навряд чи вони сподівалися такого повороту подій. Як підсумовують історики, ця подія вчергове висвітлює всю антигуманність радянського союзу. І якщо остання теза дійсно слушна, то всі попередні описи катастрофи на ДніпроГЕС викликають у дослідників сумніви.

По-перше, чи справді на Дніпрі виникло таке страшне цунамі?

Для цього треба зрозуміти ступінь руйнування Дніпрельстану. Річ у тім, що греблю підірвали не повністю, а лише ділянку довжиною 175 м (чверть довжини греблі). Більше того, перед вибухом працівники відкрили заслонки, які тримали рівень води, і хоч конкретні цифри невідомі, це показує, що працівники ДніпроГЕС хотіли зменшити руйнівні наслідки. На основі цієї інформації дослідник В. Лініков змоделював величину пробоїни й кількість води, яка нею пройшла, і вивів, що висота хвилі не могла перевищувати 5,5 м. Це велика хвиля, але аж ніяк не цунамі, і в Херсоні таку хвилю відчути точно не могли.

По-друге, дуже дискусійним є питання людських жертв.

Відзначимо, що, беручи до уваги відсутність повної евакуації цивільного населення, без жертв обійтися не могло. Про першого загиблого на прізвище Румме стало відомо в 1990 р.: його син написав редакції одного журналу листа про трагедію, в якій загинув його батько і ще тисячі людей. Пізніше були видані спогади Федора Пігідо-Правобережного, який навів цифру в 20 тис. загиблих. Проблема в тому, що під час вибуху Федір був у Києві, тож про трагедію він знав від очевидців. У 1942 р. у «Берлінській ілюстрованій газеті» подали цифру 3 тис. жертв. Крім того, гребля перебувала під постійним артилерійським обстрілом, і існування організованої переправи було дуже малоймовірне. Немає інформації й про масштабні втрати серед військових. Так, дивізія, що тоді базувалася в Запоріжжі, потім ще кілька місяців продовжувала оборону. Справді, будь-які цивільні втрати, в одиницях чи десятках тисяч, є великою трагедією для зруйнованих родин чи осиротілих дітей, та, на щастя, катастрофічні описи цієї витівки радянського керівництва, скоріш за все, дуже перебільшені.

По-третє, хоч підрив греблі й міг мати на меті перешкодити німецькому наступові, на практиці це не сильно завадило військам Вермахту.

У першу чергу організатори мали на меті не дати ворогові заволодіти енергооб’єктом, а щоб виправдатися перед населенням, радянське керівництво вигадало історію про ускладнення можливості переправи для німців. Насправді руйнівну силу хвилі взяли на себе дніпровські плавні, і до переправ Вермахту хвиля дістатися не могла. Не вперше москва виправдовувалася перед населенням за допомогою таких вигадок.

Усе-таки, якщо підрив ДніпроГЕС не спричинив масової загибелі людей, чому очевидці описують такі великі масштаби трагедії? На жаль, ані німецька окупаційна адміністрація, ані радянське командування не розслідували наслідків цієї трагедії, тож визначити точну цифру неможливо. Багато очевидців свідчать про мертві тіла на деревах у неприродних позах. Однак при цьому не було зафіксовано жодного факту масових поховань. Найімовірніша причина, чому мешканці Запоріжжя були так схильні перебільшувати наслідки від повені, — це те, що після підриву місто дійсно спорожніло. Однак, як тепер відомо, це сталося не через загибель від хвилі — люди просто тікали від німецької окупації з приреченого Запоріжжя. Це й могло стати причиною такого перебільшення.

Висновок:

Безумовно, вибух Дніпрельстану міг спричинити руйнування й забрати життя багатьох мирних жителів, оскільки навряд чи життя цивільних тоді було в пріоритеті в радянського керівництва. А втім, багато навіть поважних істориків об’єктивно завищують наслідки трагедії, бажаючи заробити популярність на очорненні срср. Хоч би які наміри вони мали, десятки тисяч — дуже завищена цифра, а про 200 тис. узагалі не може бути мови. Тож пропонуємо зосередитися на дійсно страшних радянських злочинах, яких дуже багато, адже правда — це найпотужніший інструмент проти російської пропаганди.

Матеріальна підтримка:

Одноразова: приват 4149499158805604

монобанк 4441114464261468

банка моно: https://send.monobank.ua/jar/9gMXBb9dVy

Патреон: https://www.patreon.com/history_