Григор Орлик: український діяч, який домігся визнання від двох королів і однієї королеви

Григор народився 21 листопада 1702 року

Він народився у місті Батурині в родині видатного українського політичного і державного діяча Пилипа Орлика та Ганни Герцик. І батько, і мати походили з давніх знатних родин, тож своєму сину хотіли прищепити лише найкраще. Хрещеним хлопчика став сам Іван Мазепа, а хрещеною — дружина Василя Кочубея Віра.

Своє дитинство Орлик молодший провів в атмосфері героїчних боїв свого батька. Проте після програшу в Полтавській битві родина мусила покинути Україну. Почалася доба вигнання.

Переїзд до Швеції

Спершу Орлики оселилися у Туреччині, де Григор пішов у школу, опанував мову та познайомився з багатьма людьми. Згодом родина переїхала до Швеції, де 14-річний хлопець, натхненний прикладом батька, вступив на військову службу у короля Карла ХІІ. Цей період залишив глибокий слід у пам’яті молодого Григора.

Після завершення служби хлопець здобув гарну освіту у Швеції. Він був не лише здібним і розумним студентом, який вирізнявся швидкістю мислення та знанням декількох мов, але й веселим і товариським парубком, якого запрошували до себе в гості найвищі чини країни.

Та далі на хлопця чекало ще багато випробувань

Орлик старший у політичних справах мусив повернутися до Туреччини, а Григор з родиною переїхали до Польщі. Ховаючись від московських агентів, він дбав про матір та сестру та одночасно вступив на службу до польського короля. Григор згадував: «Я вступив до військ Речі Посполитої у 1726 році як генерал-ад’ютант Великого гетьмана Коронного, який присвоїв мені звання підполковника армії».

Причина переїзду гетьманича до Польщі була очевидною: перебуваючи при дворі польського короля, він поширював проукраїнські ідеї та запровадив широку дипломатичну акцію за визволення України. Поляки так і не відгукнулись на ці заклики, а ось французи зацікавилися.

Просували українські ідеї

На нараді 28 жовтня 1729 року родина Потоцьких та французький посол у Варшаві Антуан-Фелікс де Монті вирішують повернути на польський трон Станіслава Лещинського — тестя французького короля Людовика XV. Метою цієї акції була протидія російському впливу в Європі, і керував нею безпосередньо Григор. У Франції він зустрівся з Лещинським та його донькою Марією, аби обговорити всі деталі. Пізніше у своєму звіті він написав, що представив при французькому дворі «великий меморандум, у якому окреслив зв’язки інтересів Польщі з інтересами турків, татар та козаків та вигоду мати їх в інтересах короля Польщі».

Важливо зазначити, що Пилип і Григор Орлики бачили у співпраці з Польщею шанс на відновлення прав України. Так місія Григора була виконана ідеально, перекладачка Ірина Дмитришин про це писала так: «Нащадкам буде важко повірити, що принц, віддалений за 400 льє, приїжджає до Варшави у супроводі однієї людини та проголошується королем за п’ятнадцять днів. Ця подія є однією з найвизначніших в історії».

12 вересня 1733 року Станіслава Потоцького вдруге проголосили королем Речі Посполитої, та згодом під тиском Росії, Австрії та Саксонії, він удруге втратив владу і покинув країну. Для Григора ж це означало крах надій на повернення Україні незалежності через зміну політичного курсу.

Опис зовнішності та характеру Орлика можемо помітити в хроніці 1734 року:

«… приблизно тридцяти років, високого зросту, світлий, засмаглий; говорить російською, німецькою, французькою, польською, шведською, козацькою і, напевне, знає грецьку і турецьку; стриманий та поважний».

І справді, роботу Григора дуже цінував французький король: він доручав йому різні дипломатичні місії до Швеції, Туреччини та Польщі. Під час своїх завдань, розвідник користувався різними іменами та прізвищами, такими як: капітан шведської гвардії Густав Бартель, капітан швейцарської гвардії Хаг, лікар-француз Ля Мот, Конорієр, капітан з Сасесу, Ернест Брамляк. Зрештою, за досягнення у сфері міжнародних звʼязків чоловік з рук самого короля отримав найпрестижнішу нагороду Франції — Орден Святого Людвика.

Коли Московія знову почала тероризувати родину Григора і країни, що користувалися його послугами, чоловік вступив на службу до французької королівської гвардії. Уже зовсім скоро він здобув там чин польового маршала Франції та став командиром одного із найкращих полків, де служили також козаки.

Незважаючи на завантажений графік, Григор не втрачав можливості слідкувати за політичними подіями в Україні та всіляко порушував питання її незалежності. Чоловік листувався з козацькою старшиною, яка осіла в Європі, та детально досліджував історію. Коли у 1742 році помер батько Пилип, Григор відмовився від запропонованої булави, адже вважав, що на своєму місці може принести більше користі для Батьківщини.

Кар’єра у Франції

3 грудня 1747 року чоловік, за згоди короля Франції, одружився з Луїзою Елен Ле Брен де Детенвіль — представницею давнього аристократичного роду. Вінчання відбулося у Версалі у присутності короля та його двору. Молодята оселилися в замку у провінції Шампань, проте нащадків не мали.

І хоча Орлик був на чужині, він ніколи не забував Україну — його розкішний маєток був оформлений в українському стилі, а за свого довічного слугу він взяв старого запорожця. Охороняли територію маєтку так само запорожці.

Протягом багатьох років Григор проявляв себе як здібний та талановитий воєначальник. Однією з його найвизначніших перемог Семилітньої війни була битва під Бергеном 13 квітня 1759 року, коли військо Орлика розбило ворога, що переважав французів у кількості. Через три дні після цього у списку на нагородження воїнів, які найбільше відзначилися бід час бою, другим у переліку був Григор. На згадку про цю подію його навіть зобразили на гравюрі — єдиному на сьогодні ідентифікованому зображенні Григора.

Смерть Орлика

На жаль, в бою чоловік отримав смертельне поранення. Григор лежав в будинку славетного німецького поета Гете, коли 14 (за іншими даними — 23) листопада 1759 року перестало битися його серце. Уже після смерті полководця королева Австро-Угорщини Марія Терезія нагородила жіночим орденом Зоряного Хреста його вдову Луїзу-Елену Ле Брен де Дентевіль, на знак визнання заслуг чоловіка.

Так вийшло, що син українського гетьмана помер у чужій країні, борючись за чужу справу у чужій уніформі, проте думками він завжди був з Україною. Завдяки Орлику молодшому ідеї Мазепи не зникли, а продовжили жити в Європі, архіви Франції були переповнені згадками про Україну, а ім’я та прізвище українського політичного емігранта Григора записане в родових списках королівської родини Франції.