Гельсінкі за три дні. Як і чому 84 роки тому червона імперія програла

Боєздатність червоної армії

Неприємним відкриттям стало усвідомлення того, що індустріалізація та колективізація не допомогла зміцнити радянську армію. Насправді боєздатність червоної армії, попри запевнення радянської пропаганди, виявилася вкрай низькою. Про це свідчили й великі втрати, і повільні темпи наступу частин РСЧА на фінляндському фронті. Великим моторизованим радянським з’єднанням фіни протиставили високу тактико-стрілецьку підготовку своїх піхотних військ. Вони створили численні рухомі лижні групи, озброєні автоматами, мінометами, зручно споряджені. Вони мали все для умов зими. Ці летючі загони легко блокували розтягнуті на лісових дорогах червоні дивізії та методично виснажували їх фланговими й тиловими ударами.

Ось що говорив робітник артілі «Інвалід-поліграфіст» Бліндер: «Ворошиловські залпи виявилися страшними лише на папері. Усе це підірвало наш престиж в усьому світі».

Понад 60 % радянських утрат зумовлювалися помилками в пілотуванні чи технічним станом крилатих машин. Неефективним виявилося й бомбардування. Наприклад, при прориві головної смуги лінії Маннергейма на її укріплення скинули 7500 бомб, з яких у ціль влучили тільки 3.

Нестача взуття й теплого одягу

Військова служба під час зимової війни багатьом воякам червоної армії коштувала не лише здоров’я, але й життя. Учасник цієї широкомасштабної війни Г. Гаращенко згадував, як молоде поповнення, яке прибуло до 95-ї дивізії, де він служив, розміщували на ночівлю в легких наметах, не пристосованих до суворих умов північної зими. Нові обранці лягали й засинали навіки в обіймах холодної смерті.

Замерзали й поранені, так і не дочекавшись медичної допомоги. Спроби врятуватися від морозів штовхали людей на неймовірні дії. Гаращенко згадував:

«Згодом від безвиході ми стали споруджувати укриття з тіл убитих однополчан. Утеплювали ці страшні шатри вовняні шинелі загиблих товаришів. Більше сховатися було ніде, бо, відступаючи, фіни висаджували в повітря, спалювали, руйнували все».

Поспішаючи взяти Гельсінкі за три дні й маючи впевненість, що з боку фінів опору не буде, радянське керівництво явно недооцінило Фінляндію та її погодні умови. Теплого одягу катастрофічно бракувало. Очевидці згадували:

«…одяг солдатів не відповідав потребам. Тепліше обмундирування мало командування, політруки, льотчики й танкісти: у них були кожухи, фуфайки, валянки. Для піхотинців усе це вважається великою розкішшю. Мовляв, у важких тулупах незручно йти в атаку й на штурм. У бій ішли в сірих вовняних шинелях, бавовняних гімнастерках, байковій білизні, ватяних рукавицях, у шоломах-будьонівках з напіввовняною підкладкою… На ногах — черевики з обмотками».

Розчарування червоноармійців, що побачили «загниваючий Захід»

22 травня 1940 р. у спецповідомленні особливого відділу 24-ї стрілецької дивізії, що передислокувалася з Фінляндії до Одеського військового округу, повідомлялося про настрої червоноармійців, один з яких ділився з товаришами нерадісними роздумами:

«Радянська влада призвела до того, що моєму батькові немає чим прогодувати пару овець. Доводиться знімати дах і цією соломою годувати овець і корову. Ми пішли визволяти фінський народ, який був у ярмі капіталізму. Кажуть, що він був пригноблений. Насправді вони живуть краще за нас».

Бійці-українці зі 138-ї стрілецької дивізії говорили між собою:

«Червона армія знищує цілу державу. Громить міста, населені пункти, позбавляє цивільне населення житла й залишає голодувати. Те ж саме виходить і в нас: наші родини ходять дворами і жебракують, ще трохи повоюємо й усі станемо жебраками».

Характеризуючи такі розмови як «нездорові», радянське керівництво та каральний апарат уживали активних заходів щодо їх локалізації. Проте чим тривалішим було перебування РСЧА в закордонних походах, тим більш поширеними ставали подібні настрої.

Завзятий опір фінів

Невдалий перебіг подій на фронті засвідчив, що кремлю марно сподіватися бодай якоїсь підтримки з боку фінів, які об’єдналися довкола національного уряду проти зовнішньої загрози — радянської агресії. «Фінляндський народ стоїть проти радянської влади, — зазначав токар майстерень Інституту гігієни праці в Києві Курасов, — і ми маємо розуміти, що значить відступ мирного населення. Це значить, що народ не йде за радянську владу, й тому Червоній армії ніколи не завоювати фінляндської території».

Водночас висловлювалися симпатії до боротьби фінів. Приміром, технік вінницької облконтори «Заготхудоба» Воскресенський говорив: «Маленький народ, а захищається героїчно». «Ось чудовий народ, — заявив письменник А. Любченко. — Я пишаюся тим, що в наш час існує нація, яка дійсно героїчно бореться за свою незалежність».

Спроба навернення Фінляндії на комуністичний шлях з тріском провалилася. Народ країни недвозначно продемонстрував, що він не запрошував червоних «визволителів». «Фіни показали, як вони нас підтримують. Населення Фінляндії втікало з усіх населених пунктів, які займала червона армія», — відзначали червоноармійці. Моральний бік потенційної перемоги викликав великі сумніви.

Уплив Голодомору і репресій на хід війни

Радянська агресія проти Фінляндії стала надією для селян, що більшовицька влада закінчиться. Стійкий опір фінів породжував великі надії в людей, що зазнали колективізації, розкуркулення та голодомору. Працівниця поліклініки Бойко говорила: «Якщо тільки спалахне світова війна, то повстання багатьох національностей у срср неминуче. У першу чергу це, безперечно, буде Україна. Зі зброєю в руках народ заговорить інакше. Українці вимагатимуть відповіді, де подівся їхній хліб, крупа, масло, цукор і багато інших продуктів. Вони роблять велику помилку, що позбавляють населення родючої й багатої України найнеобхіднішого — хліба та цукру. Кажуть, зараз особливими темпами вантажать і вивозять з України зерно й цукор. Хочуть про всяк випадок зосередити припаси в росії».