Брехливі подвиги фальшивих радянських героїв у часи Другої світової війни

Подвиг Миколи Гастелло, або як викреслити українця з історії

26 червня, на самому початку нападу третього рейху на срср радянські льотчики намагалися знищити якнайбільше ворожої техніки та зупинити німецький наступ. Іноді після підбиття їхніх літаків вони застосовували тактику таранів. Саме в цей день екіпаж капітана Миколи Гастелло був підбитий із зенітної установки, а сам командир направив свій літак на ворожу механізовану колонну та знищив її, жертвуючи своїм життям. Уже незабаром він здобув звання «героя радянського союзу» та про ці дії дізналася вся країна, а радянська пропаганда створила героїчний міф навколо цієї теми. Дуже довго залишалося в тіні історії те, що окрім нього в літаку був ще екіпаж, а також його класифікацію було замінено на винищувач для того, щоб наголосити, що це було зроблено самотужки.

Із самого початку в цього подвигу були різні версії подій, зокрема змінювалися дата здійснення чи об’єкт тарана. Якщо спочатку в нотатках були автомашини та цистерни з бензином, то вже в нагородному листі з’явилися танки, у списку «безповоротних втрат начальницького та рядового складу 42-ї дивізії з 22.06 до 28.06.1941» було вказано ім’я кожного члена екіпажу літака та те, що один із них мав змогу вистрибнути з парашутом, проте немає жодних свідчень про вогненний таран. Місцеві жителі розповідають, що літак впав на краю болота, за 2 км від шосе. Саме там були знайдені речі членів екіпажу капітана Миколи Гастелло, а серійні номери підтверджують, що цей літак справді належав йому. Лише свідчення пілотів другого літака, який повертався після бомбардування, доводять факт здійснення цього тарана, проте навіть вони бачили тільки стовп диму.

Уже невдовзі, у 1951 році, була відкрита правда про події того дня, проте вона була прихована від громадськості

На місці можливого тарана знайшли літак Олександра Маслова, який вважався до того часу зниклим. Лише під час політики «гласності» та вже після розпаду радянського союзу їх відзначили нагородами. Таран німецької колони насправді відбувся, але він був виконаний наступного дня і в іншому місці Ісааком Пресайзеном, уродженцем Хмельницького. Проте радянська пропаганда не звернула на нього увагу.

Подвиг Матросова: приклад мужності чи випадковість?

Олександр Матросов був прикладом мужності для декількох поколінь радянських дітей. На згадки про нього можна було натрапити в багатьох місцях пам’яті подій німецько-радянської війни, а деякі школярі намагалися бути схожим на нього. Таким 19-річного юнака, рядового червоної армії зробила радянська пропаганда. У радянських офіційних джерелах розповідалося, що під час штурму німецького ДЗОТа (дерево-земляної оборонної точки) на Псковщині Олександр Матросов кинув у напрямку ворога 2 гранати, а потім пожертвував своїм життям і закрив вогневу точку своїм тілом. Таким чином юнак змусив замовкнути назавжди ворожий кулемет. Надалі про його самовідданий вчинок дізнався весь радянський союз, а вже після закінчення війни про Матросова було знято фільм.

Проте в його подвигу є багато незбігів, навіть самі факти про людину радянська пропаганда надто сильно викривила. Фактично вся біографія Олександра Матросова була сфабрикована під інтереси радянської влади, включно з його датою народження та фактами з життя. На момент бойових дій Матросов був неповнолітнім, а до цього — засудженим, відбував покарання за крадіжку. З’ясувалося також, що насправді бій, у якому брав участь Олександр, відбувся 27 лютого, а сам він прибув на фронт лише 25 лютого, навіть місце подій було зовсім іншим. Виявилося, що він загинув у боях за село Плєтєнь, а сам був похований у Чорнушках згодом.

Також відомо, що нарис про вчинок Матросова писав І. Шкадаревич, який не був на місці подій, не спілкувався з іншими очевидцями, окрім короткої розмови із замполітом полку. Він написав його, з незначними змінами копіюючи наказ про присвоєння парубкові звання «героя радянського союзу». Очевидці тих подій підтверджують правдивість вчинку, проте є багато альтернативних версій. Зокрема вказується, що тіло людини не здатне було зупинити вогонь кулемета, оскільки не могло повністю закрити амбразуру. Йдеться про те, що це могла бути випадковість, коли Матросов вставав, щоб кинути гранату.

Кривавий подвиг Зої Космодем’янської

Зоя Космодем’янська для радянської пропаганди є прикладом мужності, патріотизму та самопожертви. Вона стала першою жінкою, ушанованою званням «героя радянського союзу». Із самого дитинства Космодем’янська була віддана радянській владі. Будучи комсомолкою, виявила бажання стати на захист срср після нападу третього рейху. Її було зараховано до диверсійно-розвідувальної групи та після кількох діб навчання Зоя пішла виконувати власне бойове завдання. Головними цілями їхньої команди, за версією радянської пропаганди, були підриви мостів та мінування доріг, перерізання телефонних ліній та влаштування підпалів на окупованих територіях, щоб уповільнити наступ німецьких військ. Проте їхня група була розкрита та заарештована через зраду місцевого селянина. Опісля відбулася показова привселюдна страта через повішення, проте навіть у цій ситуації Зоя Космодем’янська проявила мужність та у своїй передсмертній промові згадала про невідворотну перемогу радянського союзу, комунізму та товариша сталіна.

Проте в цій героїчній історії є одне «але»: Зоя Космодем’янська виконувала наказ cталіна № 428, який легалізував тактику «випаленої землі» на окупованих територіях радянського союзу, і спіймали її саме місцеві, коли вона вже закидала коктейлями молотова три будинки та спалила їх. Тож чи можна по-справжньому вважати героїнею людину, яка виконувала кривавий та злочинний наказ вождя, що залишав людей, які не захотіли евакуйовуватися без усього їхнього майна та можливостей на подальше існування?