Бій під Крутами: героїчна боротьба українських студентів, які на 4 дні зупинили більшовицький наступ.

21 грудня 1917 року більшовики розпочали наступ на територію УНР. 

На початку 1918 року загарбники вже встановили контроль над Харківською, Катеринославською (Дніпропетровська) та Полтавською губерніями та планували швидку окупацію Києва. Наступ вели двома групами: одна йшла вздовж залізниці Харків- Полтава-Київ, друга ー у напрямку Курськ-Бахмач-Київ.

У своєму керуванні влада УНР мала окремі українізовані частини, серед яких потрібно виділити Січових стрільців ー курінь на чолі з Євгеном Коновальцем, а також загони вільного козацтва та Гайдамацький Кіш Слобідської України, сформований Симоном Петлюрою. Саме добровольці й стали значною підтримкою для УЦР.

Вже 24 січня 1918 року розгорнулися запеклі бої за станцію Бахмач. Українські військові змушені були 27 січня покинути Бахмач й відступити до станції Крути.

Під спів гімну “Ще не вмерла Україна” ешелон рушив на північ. 28 січня, зранку, потяг зі студентами-вояками приїхав до невеликої станції. Сили українців були такі: 400-500 студентів Київської юнацької школи №1 ім. Б. Хмельницького, 116-130 студентського куреня та 20 офіцерів.

Солдати цілий день готувалися до бойових дій: рили окопи, проводили розвідку та вправлялись у стрільбі. Командир юнкерів Аверкій Гончаренко поділив студентів на 4 взводи по 28-30 чоловік і поставив їх у тихому місці ー ліворуч від залізничного насипу, поряд з бійцями куреня смерті, праворуч від насипу ー юнаків військової школи. Наймолодших і тих, хто не вмів стріляти, залишив у резерві.

Згодом, в еміграції, командир Гончаренко згадував, що вночі зі станцією зв’язався телефоном сам Муравйов: «Приготовиться к встрече победоносной Красной армии, — наказав, — приготовить обед. Заблуждения юнкеров прощаю, а офицеров всё равно расстреляю». 

Гончаренко дав відповідь, що до зустрічі все готове. 29 січня, о 9-й ранку розвідка повідомила про наближення більшовицьких загонів. За командою українські вояки зайняли позиції обабіч залізничної колії. За пів години з’явилися перші лави червоногвардійців.

«Виглядало це так, ніби йшли на парад, занедбуючи найпримітивніші засоби безпеки, — згадував сотник. — Передні частини червоних, ідучи в зімкнутих колонах, очевидно, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но червоні зблизились на віддаль стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів».

Бій тривав цілий день. У своїх щоденниках учасники докладно висвітлюють перебіг подій.

Червоногвардійці зайняли бойовий порядок, розтягнувшись у лінію, завдовжки до 5 км. Під Крутами війська червоних нараховували від 5 до 6 тис. людей. За звичною тактикою для росіян, їхні лави, втрачаючи людей, уперто рухалися вперед… Частини, що відходили до тилу, заміняли новими загонами. Значних утрат їм завдавав панцерний потяг ー влане гармата й кулемет, встановлені на залізничній платформі та обкладені шпалами й мішками з піском. Ним командував сотник Семен Лощенко.

Близко 12:00 червона армія зробила спробу наступу на студентську сотню, відчуваючи її слабку підготовку, але потрапила під перехресний вогонь і миттєво відступила. Ще за дві години червоногвардійці, маючи десятикратну перевагу, розпочали оточення. Аверкій Гончаренко змушений був задіяти резерв.

Студенти до самої темряви стримували наступ. Лазарет у поїзді був переповнений, у солдатів закінчувалися набої, а до того ж надійшло повідомлення, що більшовики захопили станцію Ніжин у тилу оборонців Крут. Українським силам загрожувало оточення, тому з настанням темряви командувач віддав наказ про відступ до потяга, що чекав за кілька кілометрів від станції Крут.

З’ясувалося, що немає бійців однієї студентської чоти. Бійці затрималися, вислали кількох людей на розвідку, але марно. Насправді 27 студентів і гімназистів у сутінках заблукали й вийшли на світло станції, яка вже була під більшовиками. Не вагаючись, червоногвардійці захопили юнаків у полон. Після довгих побоїв, катувань і голоду їх розстріляли. Перед розстрілом один з юнаків, Григорій Піпський, почав співати “Ще не вмерла Україна”, решта студентів підтримали спів. Цей вчинок символізує незламність українського народу та силу української пісні.

Після звільнення України УЦР 1918 року створила організаційний комітет для перепоховання загиблих під Крутами. Його члени закупили труни й виїхали для розшуку тіл. Селяни повідомили, що більшовики часом забороняли ховати полеглих у Києві, тож облаштовували могили в різних місцях. 19 березня тіла студентів знайшли та привезли потягом до Києва.

“Майже всі, кого взяли у полон, були по-звірячому покалічені під час розстрілу”, ー згадував один з учасників перепоховання Л. Васильківський.

“Трупи були з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними очима. Кілька трупів цілком не вдалось розпізнати, настільки вони були знівечені. Одного з нерозпізнених у Києві пізнала мати за монограмою на сорочці”.

Після впізнавання на залізничному вокзалі труни перенесли на селянські вози, запряжені волами, й накрили червоними китайками. Процесія з тисяч киян, державних і громадських діячів, священнослужителів з вінками та квітами рушила центральними вулицями до кладовища на Аскольдовій могилі. Під час похорону процесія зупинилася біля будинку Центральної Ради. Там виступив з промовою її голова Михайло Грушевський. 

За сучасними підрахунками, втрати українських сил під Крутами оцінюються в 70-100 загиблих. Утрати більшовицьких військ ー близько 300 вояків.

Героїчна боротьба українських вояків на 4 дні зупинила більшовицький наступ. Ці 4 дні стали переломними для історії України. У той час українські політики використали їх для міжнародного визнання незалежної держави; підписали проголошення 22 січня за результатом Брестського миру.

Хоч відстояти українську незалежність у ті буремні дні не вдалося, але завзята боротьба українців тривала після цього ще кілька років. Прикладом, який найбільше надихав тодішніх вояків, був героїзм учасників бою під Крутами. Вони стали легендою і для наступних поколінь борців за незалежність у 40-х-80-х роках XX століття.

Через 104 роки, 1-го березня 2022 року, бій повторився. Але тут вже зовсім інший фінал. Солдати сьогодення помстилися за жорстокі вчинки, скоєні 100 років тому більшовиками під Крутами. Проте війна продовжується, і тепер від нас залежить її результат. У наших руках шанс на остаточну перемогу, якої Україна чекає з 1918 року. Для цього нам потрібна єдність і рішучість, яких забракло минулого століття, героїзм і жертовність, яку проявили ті, хто прибув на станцію Крути 105 років тому.