Михайло Будьонний

Такі доволі незвичні слова, як Башкирія, Башкортостан та башкири, знову стали вкрай активно використовуватися в останні роки, коли світу стало відомо, що Башкирія посідає 4–5 місце серед усіх регіонів РФ за кількістю загиблих у війні проти України. Башкири стали ще одним поневоленим, русифікованим народом, який росіяни перетворили на інструмент своєї імперської завойовницької політики.
Але так було не завжди. Були часи, коли башкири поступалися лише чеченцям та українцям у своєму прагненні до незалежності. Це становило серйозну загрозу для царської влади. Кожне нове повстання цього народу переконувало царів, а згодом і імператорів у тому, що башкири так просто не підкоряться.

На запитання, яке ми розглядаємо в цьому дописі існує дві відповіді — коротка і розгорнута. Якщо коротко, то наразі демократія в Росії неможлива. Якщо ширшу — то це буде «так», але надати таку відповідь можна буде лише через кілька десятиліть.

Сьогодні ми дослідимо витоки того, яким ми бачимо російське населення (так, саме населення, а не народ) і чому на Росії є таким популярним авторитаризм та «крєпкая рука».

Окупація — слово, що викликає страх у багатьох народів, адже воно завжди означало страждання, втрату близьких, а іноді — позбавлення свободи, самоідентичності та волі. Росія впродовж багатьох століть у різних своїх формах проводить одну й ту саму політику — розділення супротивника зсередини, очікування слушного моменту та жорстокої окупації з метою знищення всього, що нагадує народу про його мову, культуру та право на самовизначення.
Сьогодні ми проаналізуємо всю історію методів російської окупації та розглянемо, на що йшли завойовники, аби лише утримати захоплені території та підкорені народи.

«Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих. “Один генерал дивився на них у бою і плакав”», — писав Олександр Довженко 28 листопада 1943 року у своєму «Щоденнику». Сьогодні ми поговоримо про дуже болючу сторінку в історії українського народу під час Другої світової війни — типову для Московії тактику, відомої як закидання «гарматним м’ясом».

«Домовленості з росіянами не варті паперу, на якому вони написані», — хтось стверджує, що це були слова Отто фон Бісмарка, хтось скаже — Черчилля. Проте факт залишається фактом: росіяни за історію існування своїх державних урядів неодноразово доводили, що ані усні, ані письмові договори, обіцянки або домовленості не мають жодної цінності. Одним із найяскравіших прикладів такої ненадійності можна назвати бої за Іловайськ у 2014 році, а саме їхню кульмінацію — Іловайський котел. Розберімося, що тоді сталось, чому добровольці опинилися у такому становищі та як кремлівський диктатор вкотре показав, чого варте його слово.

У травні 1905 року відбулася Цусімська битва — вирішальне морське протистояння між Російською та Японською імперіями, яке стало не лише фінальним актом їхньої кровопролитної війни, але й однією з найгучніших поразок в історії військово-морських сил. Для Росії ця катастрофа мала нищівний стратегічний і моральний вплив. Цусіма стала першою великою морською битвою XX століття та продемонструвала зміну балансу сил на глобальному рівні. Вона передвістила нову епоху військових технологій, краху імперій і передумови тих потрясінь, які охоплять світ уже через кілька десятиліть.