Тамара Іванютина: остання страчена жінка-вбивця в Європі

17 березня 1987 року 

роє шестикласників і десять працівників школи №16 Подільського району Києва потрапили до лікарні. Постраждалі скаржилися на загальну слабкість і біль у суглобах. Лікарі лише розводили руками. Припускали, що це кишкова інфекція або невідомий штам грипу. Та згодом хворі почали лисіти. До кінця травня двоє дорослих і двоє дітей помирають, решта перебуває в реанімації.

Слідство встановило, що всі потерпілі після закінчення навчального дня залишилися в школі. Діти допомагали носити стільці, дорослі чекали авансу. За допомогу учнів нагодували гречаним супом і смаженою курячою печінкою у їдальні. Працівники школи підживилися тим самим. Після обіду всі вони відчули нездужання.

Коли почали аналізувати, хто відповідає за контроль якості приготування їжі, то зʼясувалося, що ніхто. Дієтсестра померла за два тижні до подій через серцево-судинну недостатність. Перед смертю жінка скаржилася подрузі: «Дивно якось німіють руки, а ноги не можу зігріти. Вони теж німіють. Біль в суглобах такий, що вночі спати не можу…»

Знайомі симптоми, чи не так? Слідчі подумали так само, тож поставили під сумнів офіційну версію смерті і ексгумували тіло жінки. В тканинах тіла вони знайшли залишки токсичного металу талію. Опитування вчителів дало інформацію: наприкінці 1986 року двоє школярів, вчитель хімії та парторг, також страждали від слабкості та болю в суглобах. Діти одужали, вчитель втратив волосся, а парторг помер.

Талій — це небезпечний метал не лише за своєю природою, а й через те, що він не має запаху і смаку. До того ж його важко дістати. Слідчі почали проводити обшук у всіх працівників школи, які мали відношення до харчового блоку. Підозрілих речовин не знаходили, та розмова з чоловіком шкільної посудомийниці Тамари Іванютиної допомогла просунути слідство. Чоловік Олег скаржився на своє здоровʼя, мовляв, лисіє і ноги болять, та ще й батьки нещодавно померли, залишивши йому приватний будинок.

Оперативник переказував слова чоловіка так: «На похоронах батька стало погано матері. Тамара принесла валокордин і воду. Випивши ліки, мати захиталася, її відразу знудило. За два дні вона померла».

Таким чином, Тамара Іванютина стала підозрюваною №1. Під час обшуку в школі експерт-хімік згадувала: «Я зробила висновок, що в цій школі нас не люблять. Мойщица посуду Іванютина ходила за мною по п’ятах, як наглядач. Напевно, вирішила, що я у них каструлю стащу або крупи в кишені насиплю. Моторошне відчуття, чесне слово. Погляд недобрий, важкий … Як цю мегеру взагалі допустили з дітьми працювати?!»

У квартирі жінки з висувної скриньки швейної машинки експертка вилучила «невелику, але дуже важку» пляшечку для змащування. Дослідження показало, що в пляшці був розчин Клерічі, токсична речовина на основі талію, що використовується в геології. Її жінці постачала знайома, бо Тамара скаржилася на пацюків в квартирі. Ось тільки знайома не знала, що труїла талієм Іванютина зовсім не гризунів, а людей.

Та хто така Тамара Іванютина?

Тамара народилася у тулі на росії в багатодітній родині Масленків. Батьки жінки не були високоосвіченими людьми — вони керувалися лише матеріальним зиском і з дитинства вчили нащадків: «Потрібно не скарги писати, а дружити з усіма і пригощати. Але в їжу особливо шкідливим додавати отруту». Так батько Тамари отруїв власного брата, а матір – сусіда, бо той занадто гучно слухав телевізор. Також подружжя не пожаліло й родичку, яка зробила зауваження родині щодо чистоти в туалеті. Загалом, Масленки роками труїли людей, які їм не подобалися, і залишалися безкарними. Хтось із жертв виживав, хтось — ні. Діти зростали в атмосфері жорстокості і загальноприйнятої норми вирішувати проблеми вбивством.

Тамара була істинною донькою своїх батьків-вбивць. Вона гарно вчилася, вийшла заміж за далекобійника, який мав гроші і квартиру. Пізніше він став заважати жінці, тож Іванютина маленькими порціями підсипала йому в їжу талій. Чоловік помер начебто від серцевого нападу, а Тамара стала повноцінною власницею всього майна, яке швидко продала.

Зі здобутими грошима Іванютина переїхала в Київ, вдруге вийшла заміж (за Олега, який скаржився слідчим на здоровʼя) і почала нове життя. Цей чоловік не був таким багатим, як перший, однак мав заможних батьків. Між невісткою і свекрухою панували напружені стосунки: Тамара не хотіла народжувати. Тож продумавши план помсти ненависним свекрусі і свекру, жінка почала діяти.

Мотивація вбивці була неабияка: за виручені гроші влаштувати свиноферму, працювати в школі посудомийкою, щоб красти залишки їжі свиням, купити «Волгу» і насолоджуватися життям без батьків чоловіка і без чоловіка.  Якось Тамара з Олегом навідали стареньких, і жінка допомогла свекрусі приготувати обід. Після прийому їжі свекру різко стало погано. Його відвезли в лікарню, але лікарі не встановили правильний діагноз. Чоловіка відправили додому, де він помер, як завжди, від «серцево-судинної хвороби». 

На похороні вдові несподівано стало погано. Люди не запідозрили нічого поганого: перенервувала, та й вік не той. Цікаво, що жінка запідозрила невістку в нанесенні шкоди її здоровʼю одразу, коли та принесла їй склянку з водою і ліками. Прямо на похороні свекруха почала кричати на Іванютину. Натовп став на бік постраждалої і викликав поліцію. Але Тамара швиденько розбила підозрілу баночку, яка була при ній, тож доказів її вини не залишилося. Олег тоді став на захист дружини. Через два дні матір чоловіка померла.

Сусіди й знайомі почали косо споглядати на Тамару, тож вона вирішила вбити свого чоловіка не так швидко. Його цінність в очах жінки вичерпалася з набуттям спадку. Кожного дня вона підмішувала йому талій в невеликих порціях. Знайомим же розповідала, що Олегу погано через спадкову хворобу.

Іванютина влаштувалася на роботу в школу, де одразу почала конфліктувати з колегами. Її неодноразово звинувачували в крадіжці їжі, на що вона відповідала істериками і криками. Дієтсестра заважала намірам жінки, адже пильно стежила за дотриманням плану харчування учнів. Її Тамара швиденько прибрала талієм. Жодних підозр ця смерть не викликала.

Наступними жертвами стали двоє учнів, які попросили у посудомийниці трохи мʼяса для собаки, вчитель хімії і партробітниця через те, що сварилися з жінкою через крадіжку їжі. Згодом завідувач школи вирішив цей конфліктт — він просто зачиняв холодильник і комору на ніч. Це дуже шкодило свиням Тамари! Не звільняли ж Іванютину, бо за таку маленьку плату ніхто не хотів працювати в їдальні.

Трудова книжка жінки була фальшивою. Насправді, їй суворо заборонялося працювати з дітьми через судимість за спекуляцію. Далі слідчі взялися за всю родину Масленків. Виявилося, що сестра посудомийниці, Ніна, також отруїла свого чоловіка, щоб заволодіти його квартирою. А матір планувала отруїти сусідку, бо та отримувала велику пенсію. Всіх членів божевільної сімейки затримали. На допитах вони відкрито розповідали про свої злочини, навіть пишалися цим.

У Київському міському суді розглядали справи з отруєннями, які вчинялися понад сорок років. Голові сімейства тоді було 79, його дружині – 77, Тамарі – 45, а Ніні – 42 роки. Ніхто з них не каявся. Іванютина розповідала, що експериментувала з дозами на сусідських курках і кішках. Вона спеціально обирала таку дозу, щоб жертви подовше мучилися. Чоловік Олег в своїх свідченнях повідомляв, що всякий раз Тамара приносила все більше і більше відходів зі школи, при цьому радіючи, що діти погано їдять.

Отже, за офіційними даними, родина Масленків отруїла 40 людей, 13 з яких померли. На рахунку Тамари було 20 отруєнь, 9 з яких закінчилися смертями. Хоча можна припустити, що жертв було набагато більше.

Усіх чотирьох визнали осудними. Судовий психіатр лише зазначив, що Тамара має завищену самооцінку, мстивість та агресію. Суд тривав три місяці. Коли жінці запропонували вибачитися перед родичами вбитих, то вона відмовилася, навіть обурилася, буркнувши: «У мене не те виховання».

Отруйницю засудили до найвищої міри покарання – розстрілу. Хоча вона була впевнена, що її відпустять, подавала апеляції, відмовлялася від своїх слів і навіть пропонувала правоохоронцям «багато золота». 6 грудня 1990 року страту Іванютиної здійснили у Лукʼянівському СІЗО. Це був третій і останній розстріл жінки за вироком суду в післявоєнній історії срср і останній в Європі. Її батьки померли у в’язниці, сестра відсиділа термін і вийшла на свободу вже в незалежній Україні. Саме так закінчилася шалена історія сімʼї Масленків.