Переяславська Рада: історичний обман

Прийняття присяги Бутурліним від гетьмана Хмельницького

Переяславська рада

То чому ж саме в Переяславі? Внаслідок тривалої виснажливої національно-визвольної війни та потреби в надійних союзниках 8 (18) січня 1654 року в місті Переяславі (нині — м. Переяслав Київської області) відбулася відома Переяславська рада.

Саме на ній уклали договори між царським московським і козацьким урядами, який докорінно вплинув на подальшу долю не лише України, але й інших держав-сусідів.

Переяславський договір не був оформлений письмово, мав усний характер, тому багато науковців вважають, що він був лише заявкою про наміри сторін.

Березневі статті

17 (27) лютого за результатами Переяславської ради було укладено 23 статті, які українське посольство, на чолі з переяславським полковником Павлом Тетерею та генеральним суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним, повезло на затвердження до Москви.

27 березня (6 квітня) у Москві на основі цих 23 пунктів було вироблено стислий документ (Березневі статті) з 11 статей, на кожну з яких у Посольському приказі дали окремий коментар.

Згідно з Березневими статтями:

• Московія брала Військо Запорозьке під протекторат і зобов’язувалась розпочати війну з Річчю Посполитою навесні 1654 року.
• Українська держава залишалась самостійною, але мала сплачувати частину податків у царську скарбницю.
• Повністю зберігався власний устрій, адміністрація, закони та військо.
• Українська церква, яка на багато років старша, не залежала від московської.
• Зберігались всі права та привілеї козаків.

Політика Гетьманщини

Гетьманщина зберігала право на міжнародні відносини, але зобов’язувалась не вести переговори з Османською Імперією та Річчю Посполитою. Для Хмельницького це, скоріш за все, було тактичним кроком.

Він мав намір, використовуючи російську допомогу, позбавитися залежності від Речі Посполитої, укріпити власну державу, перетворити її на спадкову монархію, незалежну європейську державу. Н. Яковенко стверджує, що Москва розуміла цей протекторат як поглинання і наводить цитату з російського «Літопису о многих мятежах» (1658 р.), де сповіщалося, що цар з Божою поміччю “попленил” Литву, Білу Русь і Малу Русь.

Легітимність Переяславського договору

В українському розумінні протекторат передбачав можливість виходу, в російському він трактувався як пряме підданство, що не передбачало відділення; всілякі спроби змін розцінювалися як зрада царя і православної віри.

Відсутність автентичних текстів договору чи Березневих статей є однією з головних причин довготривалих гострих дискусій щодо Переяслава.

Після молебня у соборі мала відбутися офіційна церемонія присяги щодо військового союзу. Проте Василь Бутурлін (представник московського царя) відмовляється присягати від власного імені та імені царя, посилаючись на те, що «цар не присягає своїм підданим».

Присяга всього народу?

Присягу складала і не вся Україна, а всього близько 200 осіб: Хмельницький, генеральна старшина, полковники, близько 100 сотників і представники від козацтва та міщанства.

• Представників Запорозької Січі на цій раді не було.
• Дехто присягав під фальшивими прізвищами — тобто, фактично ухилився від присяги.
• Відмовились підтримати угоду деякі представники козацької старшини, зокрема полковники Іван Богун, Іван Сірко, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Петро Дорошенко та Михайло Ханенко.
• У повному складі Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський, Уманський полки, деякі міста, серед них — Чорнобиль, а також духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косівим не згодились на присягу.

Відсутність легітимності

І Березневі статті не були затверджені вищим законодавчим органом Української гетьманської держави — Генеральною радою. Хмельницький до своєї смерті не тільки не порушував питання про скликання Генеральної ради для ратифікації досягнених домовленостей, а й не оголосив їх конкретного змісту ні козацькій старшині, ні всім мешканцям України. Оригінал договору не могли знайти вже через 15 років — відомо, що Петро І наказував провести відповідні пошуки у московських архівах (адже його не могли знайти вже й тому, що договору 1654 р. у звичайному для дипломатичної практики вигляді просто не існувало, відомо лише про декілька перекладених московських чернеток). Тому можна вважати, що правова легітимізація даного міжнародно-правового акту не відбулася.

Думки істориків — Дашкевич

Відомий український дослідник Я. Дашкевич відстоює думку, що договору як такого не було, аргументуючи це тим, що:

1. Договір мусили підписати, ствердити печатками чи заприсягти, а також підтвердити печатками присяжні грамоти обидві сторони, які складали трактат, а такого документу серед так званих «переяславських» (жоден з документів не був укладений у Переяславі) ніколи не було.
2. Держава Хмельницького Військо Запорозьке як держава існувала de facto, однак не була проголошена de jure, і тому не була суб’єктом міжнародного права.
3. Москва сприймала події у Переяславі в контексті ідеї «збирання руських земель» і не збиралася укладати будь-які договори з частиною руських земель.

Дашкевич робить висновок, що так звані «Березневі статті» були не договором, а жалуваними грамотами царя Олексія Михайловича, зведенням привілеїв для окремих верств населення України (козацтва, шляхти, міщан).

Вони з’явились внаслідок двосторонніх переговорів і були складені в контексті норм привілейового права, що діяло в XVII ст. Для договору потрібні дві сторони, а жалувану грамоту надає одна сторона, тому, на думку Дашкевича, є всі підстави «той спектакль, який відбувся в Переяславі, називати Переяславським підданством і Переяславською інкорпорацією».

Інша думка

У той же час А. Яковлєв стверджує, що договір все ж таки був і його текст складався зі статей проєкту, указів та грамоти. При його укладанні за основу було взято текст Зборівського договору.

Хоча акту не надали юридичної форми двостороннього договору (Москві було це вигідно, тому що односторонній акт легше скасувати), однак обидві сторони в подальших офіційних документах іменували його як «договір», «договірні статті». На цій підставі зроблено висновок, що Переяславський договір — це двосторонній договір між Військом Запорозьким та московським царем.

Фейки Москви

Москва вже у XVII столітті почала нав’язувати своє братерство Україні шляхом фальсифікації Березневих статей. Царі, згодом комуністи та їхні українські прихильники стверджували, що дійство «возз’єднання» сталося відповідно з рішеннями Переяславської ради у січні 1654 р.

Вже з початку 1659 року усі гетьмани до Івана Скоропадського присягали московським царям на сфальшованому документі договору, до якого щоразу додавали нові кабальні статті, що ще більше обмежували автономію Гетьманщини та зміцнювали владу царських воєвод.

Москва, готуючи історичну аферу, мала бути певна, що оригіналів статей вже не існує, інакше козацька старшина могла подати справжні у відповідь. У подальшому ця подія була перетворена у підтасовану основу претензій невеличкого Володимиро-Суздальського князівства до древньої держави Київська Русь і великого українського народу, безпідставно вимагаючи називати їх «старшим братом», віддавати матеріальні і духовні цінності, підживляючись ними впродовж століть. Ось завдяки такому обману українці перейшли від поляків у рабство до московитів, терплячи важкі поневіряння впродовж майже 340 років (1654-1991 рр.), особливо у більшовицький період (1917-1991 рр.).