День української писемності та мови: чому мова та культура мають значення для України

Якщо мова не має значення, тоді чому вороги української державності намагалися знищувати її століттями?

Одразу після приєднання України до Російської імперії розпочалася запекла боротьба з українською мовою — основою нашої ідентичності й усвідомлення себе окремого від росіян народу. Головною зброєю цієї «війни» були численні заборони її використання.

ХVІІ–XIX століття — це час суцільних обмежень та утисків української мови з боку російської імперської влади. 1918 року після захоплення Києва московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів розстріляли 5 тисяч людей, які розмовляли українською мовою, носили національний одяг або мали портрет Тараса Шевченка в домівці.

У той період щонайменше 30 тисяч представників цвіту української нації стратили. Убили письменників, художників, лірників, кобзарів, кінематографістів, режисерів, акторів, драматургів, журналістів, публіцистів, перекладачів, літературознавців, сценаристів — цей список репресованих можна продовжувати.

У 1930 році друкувалися твори 259 українських письменників, а після 1938-го — лише 36! З 223 письменників 192 зазнали репресій (їх розстріляли або заслали в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 зникли безвісти, восьмеро учинило самогубство.

Конфіскація радянською владою врожаю зернових та інших продуктів в селян призвела до майже дворічного масового голоду на території України в 1932–1933 роках, який забрав життя понад 7 млн людей.

У часи «золотої епохи», застою Брежнєва, для приборкання національної свідомості народів стали використовувати каральну психіатрію, через яку пройшли українські дисиденти, поети в 60–70-х років.

Нам необхідно пам’ятати про наших предків, які віддали життя, щоб ми у вільній, відновленій державі розмовляли українською мовою та плекали нашу культуру.

Заради їхньої памʼяті українського майбутнього наших дітей потрібно виходити з колоніально-культурного панування Росії: припинити слухати і захоплюватися Биковим, Собчак і Дудьом; перестати захищати памʼятники Пушкіну, Булгакову та іншим, хто мовчав, потурав, а то й прославляв злочини російської влади; відмовитися від ілюзії про існування «хороших росіян».

Натомість потрібно вивчати нашу історію і мову, споживати український контент, знайомитися з біографією й творчістю українських митців таких, як Хвильовий, Курбас, Підмогильний, Зеров, Плужник, Драй-Хмара і ще сотень інтелектуалів, які наблизили свободу й незалежність України — вони могли б зробити набагато більше, якби їхнє життя не забрав радянський режим.

Українська мова має значення

Це такий собі кордон країни, який ідентифікує націю. За неї вбивали й катували, її сотні разів забороняли, а вона сотні разів оживала. Як писав Іван Огієнко: «Мова — то серце народу: гине мова — гине народ».

Як і в минулому, зараз росіяни продовжують спроби знищити українську ідентичність, намагаючись перетворити нас на свій братній народ. Вони замінюють українські таблички в окупованих містах російськими, палять підручники, замінюючи на свої, забороняють використання української мови та катують за українську самоідентифікацію. Тому наші військові, звільняючи села й містечка, розмовляють з дітьми українською мовою, щоб ті впізнали своїх.

Російські ж окупанти за мову вбивали і вбивають, бо вона — має значення. Російську мову в Україні використовують як привід для маніпуляцій та вторгнення, а будь-який її носій оголошується російською власністю, яку Москва зобовʼязана захищати.

Нині — історичний шанс для України назавжди позбутися будь-яких культурних зв’язків із Росією, повернутися до своєї історії й мови, а також розвивати культурний простір та український контент.