Романтика індустріалізації: як Захід зачарувався Радянським Союзом

Перша світова війна стала одним із поворотних моментів розвитку Західної цивілізації. Вона поклала край чотирьом імперіям і заклала фундамент для появи низки нових національних держав. Окрім того, війна змінила соціальні й економічні процеси. У 1920-х роках у США та Європі розпочався період, відомий як Ревучі двадцяті. Зростання економіки, розширення великих міст і поява нових культурних течій — усе це вселяло оптимізм.

Однак наприкінці 1920-х років ситуація змінилася. Ревучі двадцяті поступилися місцем похмурій Великій депресії, яка охопила США та Європу. 24 жовтня 1929 року, відомого як Чорний четвер, відбувся крах фондового ринку. Він призвів до фінансової кризи. Безробіття в США зросло до 25% у 1933 році, понад 9 тисяч банків збанкрутували, що знищило заощадження мільйонів американців. Промислове виробництво скоротилося майже на 50%, що ще більше посилило економічний спад. У СРСР у цей час тривала перша п’ятирічка.

 «Романтика економічного розвитку»

Країна кинула всі зусилля на індустріалізацію. В Україні першим провісником нової епохи можна назвати Дніпрогес. Будівництво гідроелектростанції розпочалось у 1927 році разом з американською компанією Cooper Engineering Company.

Американські інженери, які працювали над створенням Горьківського автомобільного заводу в співпраці з Ford, були вражені темпами роботи. Здавалося, радянська модель економічного розвитку стала відповіддю на виклики часу. Дипломат Джордж Фрост Кеннан — назвав її «романтикою економічного розвитку». Багато журналістів і публічних діячів підкреслювали ентузіазм радянських громадян. Вони говорили, що ті готові досягати успіху попри великі жертви. 

При цьому фокус уваги зміщали на досягнення, ігноруючи чи виправдовуючи величезні жертви. Вагоме значення в розбудові промисловості мала співпраця з промисловим архітектором Альбертом Каном. Його компанія за 1929–1932 роки спроєктувала 521 промисловий об’єкт.

Західні технології, радянські амбіції

Поставали тракторні, автомобільні, металургійні й текстильні заводи, а також електростанції. На кожні 20–30 радянських робітників припадав один американський інженер. Підприємства, збудовані американцями, можна було знайти по всій країні — від Харкова й Дніпропетровська до Якутська.

Протягом десяти років американські компанії побудували в Радянському Союзі близько 1500 заводів і фабрик. Виникли цілі нові галузі: хімічна, авіаційна, електротехнічна, нафтовидобувна, гірнича, вугільна й металургійна промисловість. Автомобільні, тракторні й авіаційні заводи стали найбільшими в Європі. Економічні показники СРСР злетіли. Радянський Союз не соромився використовувати інтелектуальну власність без ліцензій. Так сталось з копіями тракторів Ford, які просто перейменували в «Червоний путіловець».

Новий образ інженера

У 1931 році ставлення до іноземних спеціалістів у СРСР змінилося через фінансові труднощі. У пресі почав простежуватися курс на «звільнення від іноземної залежності». Іноземний досвід вже не вважався взірцем технічної освіти. Закордонних спеціалістів почали сприймати як представників капіталізму, що не розуміють радянської моделі розвитку та її принципів. Раніше ідеальний інженер мав бути схожим на американця. Тепер іноземців сприймали як тих, хто не вписується в радянську реальність.

Сталін вирішив залучати більше німецьких фахівців. Американські інженери обходились дорого для радянського бюджету. На будівництвах у 1931 році працювало 172 американських та 146 німецьких інженерів. До початку 1935 року було вже 1700 німців і 300 американців.

Оптимізм серед інтелектуалів

Педагог і філософ Джон Дьюї високо оцінював радянські зусилля в реформуванні освіти й культури. Він бачив у СРСР приклад для наслідування. Його вразило, що радянська влада намагалася виховувати нове покоління громадян. За роки першої та другої п’ятирічок вищу освіту отримало 540 тисяч осіб. 418 тисяч із них призначили на керівні посади в перші три роки роботи. Більша частина з них здобула технічну освіту й працювала на новостворених підприємствах.
Схожий оптимізм був поширений серед наукових кіл. Американський економіст Стюарт Чейз вбачав у радянській плановій системі приклад раціонального підходу до організації економіки. Контраст посилювався через нестабільність капіталізму під час Великої депресії.

Ціна індустріалізації

Індустріалізація була наповнена суперечливими явищами. З одного боку, вона вражала своєю масштабністю, з іншого — супроводжувалася голодом і репресіями. У 1932–1933 роках, у розпал Голодомору, Радянський Союз експортував за кордон продовольство. Зокрема, вивезли 3,41 мільйона тонн зерна, 47 тисяч тонн м’ясо-молочних продуктів і 54 тисячі тонн риби.

Кількісно зростав робітничий клас, якому на плечі впала задача зведення промисловості. Тільки от його більшість  складалась із колишніх селян без достатньої кваліфікації. Вони переселялись у міста, які не були готові приймати нове населення. Там не було житлових приміщень і необхідної інфраструктури. Часто спочатку зводились цехи підприємств, а вже потім бараки для робочих.

Індустріалізація стала вирішальним етапом у зміцненні економічного потенціалу СРСР. За першу п’ятирічку обсяги промислового виробництва зросли майже втричі. Застосування західних технологій, фахівців і досвіду дозволило Радянському Союзу збудувати найбільші підприємства в Європі. Але зростання відбулося ціною величезних жертв. Більшість із них залишилися невідомими як для Заходу, так і для громадян самого СРСР.