Епідемія холери в Одесі. Одна з найвідоміших в історії срср

Холера в радянському союзі була частиною великої пандемії 1961 року, що була поширена в азійських країнах. 

Розвивалась пандемія не дуже швидко, проте у 1970 році настав її пік і вона потрапила на територію союзу. Є дві версії, як хвороба змогла просочитися: через Каспій з Ірану або на торгових кораблях з Індії чи Пакистану. У серпні бактерію Ель-Тор помітили в Одесі й Керчі.

Першою жертвою холери став 56-річний сторож, якого 3 серпня доставили в лікарню, йому діагностували гострий ентероколіт. Сам чоловік уважав, що він отруївся рибою, проте ввечері Лютиков помер. Лікарі почали брати аналізи й виявили, що причиною смерті була зовсім не риба, а холера. Із записів кдб ми дізнаємося, що до Лютикова незадовго до його смерті приїжджали родичі з Узбекистану. 

Одеський історик Павло Урсу так згадує перший етап поширення хвороби: «Вже о пів на першу ночі запрацював протиепідемічний штаб осередку хвороби, незабаром у його розпорядження прибула рота солдатів внутрішніх військ для оточення інфекційної лікарні, штабу та інших установ… Вночі та в першій половині дня 4 серпня були розгорнуті шпиталі для хворих і окремо – для підозрюваних, ізолятор для контактних».

5 серпня були ізольовані не тільки родичі Лютикова, а й його сусіди й ті, з ким він спілкувався останніми днями.

Лише за добу в лікарню потрапило шестеро місцевих з підозрою на холеру, про загрозливу ситуацію розповіли першому секретареві цк кпу Петру Шелесту, а Одесу закрили на карантин. Наступного дня Надзвичайна протиепідемічна комісія ввела в місті суворі правила. Як розповідає історик Урсу, виїхати з Одеси можна було тільки після оглядів лікарів у спеціально відведеному приміщенні, порт і вокзали досі працювали, проте в місті починалась паніка. 7 серпня в лікарні перебувало 12 осіб, двоє з яких померли, і ще 353 людини — в ізоляції. Хвороба почала заражати Миколаївську, Херсонську та Кримську області. Із Одеси на поїздах, автобусах і літаках вивезли 50 тисяч людей. 

Органи держбезпеки урср опублікували повідомлення: «Вживаються заходи до запобігання можливих небажаних процесів і проявів, поширення провокаційних і панічних чуток. Органи кдб республіки вивчають версію про можливе занесення інфекції у ворожих цілях». З вулиць прибирали сміття і нечистоти, які могли поширювати хворобу. Населенню рекомендували пити лише кип’ячену воду, з милом мити руки, овочі та фрукти, а для профілактики приймати тетрациклін.

10 серпня в лікарнях були сотні хворих на холеру, підтверджені випадки в Запорізькій і Чернігівській областях, на карантин закрили Керч. Тим часом місцеві газети, радіо й телебачення замовчували епідемію, а лише мимохіть згадували про «гостру кишкову інфекцію». Насправді факт хвороби приховували. Навіть у звітах для чиновників не було згадок про холеру. Працівник київського авіазаводу каже:

«У цьому питанні мене обурює одне, що наші медичні газети і взагалі література дописалися до того, що, мовляв, у нас, у соціалістичному суспільстві, таких захворювань, як чума і холера, бути не може. У зв’язку з цим ніякої профілактики від кишкових захворювань не проводили, не було і ніякого нагляду».

А тим часом в Одесі не вистачало місць, де люди б могли здавати аналізи, транспорт не встигав вивозити тих, кому було дозволено виїжджати з міста (здебільшого жінки та діти), дехто тікав човнами й автомобілями, заплативши за це немаленькі кошти.

Через брак інформації місцеві почали пліткувати про причини холери. Гіпотези варіюються від злісних єгиптян до чекістів, містом поширювалися антиарабські настрої. Одного чоловіка затримали за те, що він у центрі Одеси кричав, що холеру завезли москалі, інші ж чоловіки в ресторані у нетверезому стані співали пісню про холеру.

12 серпня в ізоляції в Керчі перебувало 1520 осіб, а в Одесі виявили надруковану на машинці фейкову листівку Брежнєва, яку написав 16-річний школяр:

«Товариші, будьте мужніми і волелюбними, не збирайтеся швидко вмирати. Ви краще трішки помучтеся, як мучилися колись ваші предки. А якщо з’явилися ознаки хвороби, автор рекомендує лягати на ліжко і спокійно помирати». 

Наступного дня дощ залив каналізаційну систему й розніс хворобу. Сотні тисяч курортників (близько 300 тисяч) застрягли на невизначений час в Одесі й Керчі. Ось один лист, який вилучив кдб через «поширення панічних настроїв»: «Холерне кільце замкнулося навколо Криму. Кругом паніка і хаос. Карантин 75 днів. Не можу ні про що думати, не можу і писати. Молись за нас…»

Хірург другої міської лікарні Івано-Франківська Ю. Пилипенко зазначав: 

«Захворювання показало, що санітарно-епідеміологічні служби до епідемій не готові, боротися дієво з ними не можуть. Це пояснюється слабким правовим становищем цих служб».

Зрештою, під кінець серпня провели масову профілактику, а вулиці Одеси й Керчі прибрали. За офіційною статистикою, в Україні діагноз холери був підтверджений у 221 людини, серед них 20 загиблих, проте історик Дмитро Урс наполягає, що лише в одній Одесі загинуло 20 осіб і насправді жертв було набагато більше. На жаль, наразі точна кількість загиблих від холери в Україні залишається невідомою.

На початку вересня хвороба майже зникла, втім карантин продовжили ще на місяць. Перше вересня скасували, і бідолашні вчителі повинні були ходити до учнів додому й повідомляти їм домашнє завдання. Однак ходили по домівках не лише вчителі, а й спеціальні люди, які моніторили ситуацію з хворобою і запитували мешканців про їхнє самопочуття. Один чоловік навіть сказав: «За все моє життя в мене ще так часто не цікавилися як я, як за ці сорок днів холери».

Лікар-інфекціоніст, кандидат медичних наук Володимир Курпіта вважає: «Цей випадок був пов’язаний з використанням біологічної зброї.

Тоді срср вів розробки в цій галузі. “сибірка” використовувалася як потенційний агент. Про цю ситуацію українці знають мало, бо урал далеко від нас. На той момент поруч зі свердловськом було підприємство з виробництва біологічної зброї. І характер самої епідемії, пов’язаний з великою кількістю захворювань одномоментно свідчать про те, що це були саме витоки з лабораторії».