Український правопис: історія радянського полювання

Спочатку розберімося із сутністю правопису. Це сукупність загальновизнаних правил, що регулює передавання інформації на письмі. Правопис охоплює норми саме літературної мови, тобто не містить особливості розмовної мови. Найчастіше літературна норма формується на основі якогось діалекту, і саме тут з’явилися проблеми, які довгий час ускладнювали формування єдиного українського правопису. На основі якого діалекту визначати літературну мову?

Створенню єдиного правопису перешкоджало і те, що українські землі довгий час були розділені між двома імперіями — російською та Австрійською.

Так професор І. Огієнко в 1798-1917 р. зафіксував 7 різних правописів на Наддніпрянській Україні та 3 різні правописи на Західній Україні. Це було пов’язано з особливостями мови в цих регіонах, через це слова теж записували по-різному.

У 1928 р. був сформований перший затверджений і на Західній, і на Наддніпрянській Україні правопис, який називатимуть «скрипниківкою» на честь тодішнього комісара освіти М. Скрипника. До складання правопису залучили чимало видатних мовознавців та педагогів, зокрема А. Кримського та С. Єфремова. І саме тоді вчені стикнулися з проблемою різниці в літературних стандартах Східної та Західної України. М. Скрипник наполіг на скликанні Правописної комісії у Харкові 1927 р., куди були запрошені мовознавці зі Львова, і це спричинило великі проблеми для харківського правопису.

Найбільше суперечок викликало написання іншомовних слів, адже саме у цьому західноукраїнська вимова дуже відрізнялася від східноукраїнської. Зрештою, прийняли компромісний варіант з урахуванням правок західноукраїнських вчених, але замість очікуваного об’єднання це спричинило нову плутанину. Варто додати, що кожен діалект має власну систему голосних, приголосних, морфем, слів, побудови речень — це формує його тенденції і внутрішню логіку. Саме тому деякі мовознавці дорікали «скрипниківці» змішуванням традицій — руйнуванням внутрішньої логіки витвореної мови, її системности.

Найважчими були правила написання г та ґ, л та ль, і комісія постановила писати г та л у словах грецького походження (атлас, газ) , тоді як ґ та ль у словах латинського походження (лямпа, лінґвіст). Навіть попри благородні наміри об’єднати літературні стандарти, це правило було занадто складне навіть для освічених людей. Виник шквал критики від українських вчителів, які вимагали скасувати такі незрозуміло складні правила написання іншомовних слів. Справа набула непотрібного розголосу, М. Скрипник був змушений покинути комісаріат освіти. Навіть з’явився інший правопис без цього правила, що спричинило появу двох літературних стандартів: урядового та вчительського. 

Загалом за граматичними нормами «скрипниківка» перегукується з правописом 2019 р., і, крім згаданого, згідно з ним було постановлено:

• у словах грецького походження писати т замість ф (етер, катедра);
• іншомовні сполучення au та ou передавати через ав, ов (авдиторія, авдієнція);
• зберігати літеру е в словах іншомовного походження (Европа, Еспанія);
• у родовому відмінку однини деякі назви міст мали закінчення -у, а не -а (Берліну, Парижу);
• у родовому відмінку однини іменники третьої відміни на -ть (та деяких винятках) мали закінчення -и, а не -і (радости, вісти, любови, Руси).

З часом харківський правопис зміг би позбутися суперечливих моментів та вдосконалюватися, та, на жаль, як сам правопис, так і його укладачі були приречені. У 1932 р. «скрипниківка» була визнана націоналістичною, а його творців звинуватили в штучному відриві української мови від російської та «мови мас». 7 липня 1933 р. М. Скрипник наклав на себе руки, а решта стали жертвами репресій.

Ліквідація правил «скрипниківки» почалася ще в 1933 р., але остаточно зміна курсу закріпилася з правописом 1946 р., затвердженим комісаром освіти П. Тичиною. Цей правопис дотримувався трьох принципах: збереження основ правопису, орієнтація на особливості української мови та забезпечення єдності з правописами «братніх народів СРСР» (переважно з російським). І, правду кажучи, усі вони були дотримані. 

Правопис був прийнятий у цілому прихильно, з одного боку, він остаточно ліквідував суперечності, що заважали вивченню української мови. Цей правопис не перетворив українську мову на якийсь варіант російської. З іншого ж боку, проект правопису орієнтувався саме на російський правопис. Завдяки цьому правила пунктуації, написання великої літери та складних слів майже не відрізнялися від російської, а кличний відмінок, який зник у російській мові, тепер називається кличною формою і ставав необов’язковим. І, що найвідоміше, остаточно репресували літеру ґ. Все це уподібнення мало на меті полегшити одночасне вивчення української і російської мов та зблизити «братні мови».

Найбільше від радянських експериментів постраждала лексика української мови. 

Досить яскраво це демонструє порівняння «Російсько-українського словника» 1924-1933 р. за редакцією А. Кримського та С. Єфремова, та «Російсько-українського словника» 1948 р., виданого в Москві. У пізнішому варіанті вилучили або відсунули на другий план безліч слів, що не були співзвучні з російським перекладом (жмуток — пучок, здобуток — виручка, кошик — корзина, суходіл — континент). Відбулося засилля інтернаціоналізмів, що прийшли до нас із російської мови (буржуазія, організація, індустрія), поширювалися і кальки з російської мови (більшовик, політрук, ударник, стахановець). Дослідниця тоталітарного лексикону І. Речка зазначає, що термінологічні позики з російської мови і через неї з чужих мов становили 70-80% усіх термінів, незалежно від наявності питомих відповідників у національних мовах срср.

Зникали навіть деякі словотвірні норми. Наприклад, був прибраний менш характерний для російської мови суфікс -овий у словах чоловічого роду (предметовий — предметний, мільйоновий — мільйонний).

Висновок:

Отже, український правопис пережив багато труднощів. По-перше, історія харківського правопису яскраво показує, наскільки складно було об’єднати літературні стандарти Наддніпрянської та Західної України, коли навіть компромісний варіант викликав хвилю суперечок. По-друге, український правопис був однією з цілей радянської машини, яка давно відійшла від принципу рівності народів, диктуючи фальшиві постулати про «благотворність впливу великої російської мови». Мовні норми пережили чимало зовнішніх втручань, через що зникло багато унікальних слів та форм української мови.