20-та річниця початку української миротворчої місії в Іраку

Після перемоги коаліційних військ в Іраку в рамках операції «Іракська Свобода» й офіційного оголошення про кінець активних військових дій президент США Джордж Буш запропонував міжнародній спільноті доєднатися до розбудови демократичного режиму в Іраку. Серед країн, що відгукнулися на заклик американського лідера, була й Україна. Офіційно Україна обґрунтовувала свою участь, посилаючись на резолюцію РБ ООН, а також зазначаючи, що участь українського контингенту допоможе післявоєнній відбудові країни. Серед інших причин — покращення іміджу, відносин з країнами Заходу, здобуття досвіду ведення бойових дій. Незабаром Верховна Рада ухвалила запит президента на відправлення миротворчого контингенту в Ірак. Навіть опозиційні політики щиро підтримали таку пропозицію. Розкритикували це рішення тільки соціалісти й комуністи.

У липні 2003 року розпочалася підготовка до відправлення озброєння в Ірак. З порту Миколаєва турецьким паромом у Кувейт було доставлено 288 одиниць техніки, серед якої були 60 БТР-80, 11 БРДМ-2, 217 автомобілів різного типу та інша спеціалізована техніка. Також розпочалася передислокація військовослужбовців 5-ї Окремої механізованої бригади, загальна чисельність яких становила 1700 осіб. На той час це було однією з найбільших миротворчих місій в історії України. На початку серпня весь особовий склад був переміщений, і, зважаючи на це, американська сторона наголосила, що підтримає Україну на їхньому можливому шляху в НАТО і ЄС. Підпорядковувалася українська бригада командуванню багатонаціональної дивізії «Центр-Південь», у складі якої перебували переважно польські військовослужбовці. 

Перша колона українських миротворців перетнула іраксько-кувейтський кордон 11 серпня 2003 року, а остання — 15 серпня. 

Було невідомо, які саме завдання мав виконувати український контингент. Були припущення, що він буде охороняти важливі нафтові родовища, але довелося вступати в бойові дії з місцевими повстанцями. Першою сутичкою між українськими миротворцями і повстанцями була повстанська спроба атаки українського патруля за допомогою дистанційного підриву фугасу в провінції Васіт, яка була головною зоною відповідальності українських миротворців. Перша серйозна збройна сутичка відбулася 5 квітня — бій за місто Ель-Кут. Незважаючи на повну перевагу ворога як у засобах, так і в чисельності, український контингент прийняв нерівний бій з ісламськими бойовиками і до 7 квітня захищав місто. За цей час українці знищили від 180 до 200 бойовиків, тоді як зі свого боку мали 1 загиблого та 6 осіб, що отримали легкі поранення. 26 квітня відбувся ще один бій з ісламськими бойовиками, під час якого загинув 1 миротворець, а ще 2 зазнали поранень. Бойовики дуже часто вживали тактику засідок протягом усього терміну перебування українців в Іраку, проте їм не вдалося сильно підірвати безпеку в провінції Васіт. 

Надання гуманітарної допомоги

Окрім ведення військових дій українські військові також надавали гуманітарну допомогу місцевому населенню. Вони долучилися до будування 14 шкіл, 7 дитсадків, 4 автошляхів, 3 ліній електропередач і 4 об’єктів водопостачання, а також активно надавали медичну допомогу місцевому населенню. Більшість представників місцевого населення позитивно ставилася до них, проте були й ті, хто вбачав в українцях ворогів. Миротворці згадували, що деякі могли усміхатися тобі вдень, а вночі направити на тебе автомат.

Розмови про вихід українських військових з Іраку

Напередодні президентських виборів було багато розмов про доцільність перебування українського контингенту в Іраку через погіршення ситуації. Ще у 2003 році абсолютна більшість українців не підтримувала введення миротворчого контингенту в Ірак, і ці люди продовжували вважати кампанію помилкою. Ще за часів президентства Кучми розпочалось обговорення виводу українських миротворців, проте через тиск США його довелося відкласти до призначення нового уряду і вступу на посаду нового президента. 

Віктор Ющенко, який у своїй передвиборчій програмі обіцяв вивести українських миротворців навесні 2005 року, віддав наказ про виведення контингенту. На його рішення вплинули дві події — детонування авіаційних бомб у січні 2005 року, під час якого загинуло 8 і було поранено 6 українських миротворців, і загибель 6 березня 2005 року ще одного військовослужбовця, який став 18-м у списку загиблих. До кінця 2005 року з території Іраку були виведені всі українські миротворці. Від того часу до 9 грудня 2008 року в Іраку залишалося всього лиш 29 українців з понад 1600, і виконували вони функцію військових спостерігачів і радників. Виведення українських військовослужбовців відбулося після того, як американська сторона запевнила, що такі дії не позначаться на українсько-американських відносинах. У грудні 2008 року офіційна українська місія в Іраку була завершена.