Юрій Кнорозов: харківʼянин, який розшифрував писемність мая

Юрій народився 19 листопада 1922 року в селище Південне під Харковом. Насправді з його датою народження є плутанина, адже сам чоловік стверджував, що народився в серпні. Майбутній дослідник походить із родини інтелігентів, зокрема його батько був головним інженером тресту будматеріалів, а бабуся — відомою акторкою у Вірменії, грала під псевдонімом Марі Забель.

У свідоцтві про народження Кнорозова записали не Юрієм, а Юрком. З дитинства хлопчик був розумним, проте, як люди казали, дивакуватим. З трьох років він умів писати друкованими літерами, складав казки й вірші. Також він любив малювати й майже ідентично зображав птахів і звірів, яких бачив. Та найбільше Юрію подобалося вигадувати різних монстриків, чи то дивакуватих істот, і підписувати їх вигаданими літерами. Уже згодом виявилося, що ці малюнки з підписами були дивним чином дуже схожі на ієрогліфи мая. 

Не проти був юний Кнорозов і поганяти в футбол чи пограти в крокет, ось тільки одного разу він ледь не втратив через це зір. Хлопчик отримав струс головного мозку й тільки дивом не втратив зір. Потім він жартував, що саме після цієї травми в нього й відкрились лінгвістичні здібності: «Мабуть, це була чаклунська травма». Юрій був проблемним підлітком, його навіть хотіли вигнати зі школи, але майбутній історик відмінно вчився, грав на скрипці й мав інтерес до спорту.

У 1932–1933 роках на Україну найшла темна й смертельна хмара — Голодомор, штучний голод, влаштований більшовиками. Юрко на власні очі бачив тіла мертвих людей, розкидані на узбіччях. Ці жахливі моменти хлопчик запамʼятає на все життя. Родині  Юрія вдалося вижити лише завдяки власним городам.

В юності парубок захоплювався історією, особливо ієрогліфами, знаками, таємними посланнями, тож у 1939 році він вступив на історичний факультет Харківського державного університету. За два роки Юрій захопився вивченням шаманських практик і почав розбиратись у давніх ієрогліфах, як майстер своєї справи. 

Та почалась війна — Юрія мобілізували й відправили на будівництво оборонних споруд на Чернігівщині. Майже одразу юнак потрапив в оточення. Лише дивом врятувавшись, він дістався окупованого Південного й прожив у льосі, ховаючись від німців, півтора року. Щоби не бити байдики, у тому ж льосі хлопець при свічках продовжував вивчати єгипетські ієрогліфи. 

У 1943 році, коли радянські війська ненадовго звільнили Південне, Юрій із матірʼю дістався до Москви, де вступив на факультет Московського університету. Це було справжнім дивом, адже людей з окупованих територій вважали зрадниками й дуже рідко брали в університети чи на роботу. Але вже наступної весни хлопця знову мобілізували й призначили бути телефоністом артилерійського полку.

Після демобілізації, Кнорозов повернувся до навчання на історичному факультеті. Він мешкав у студентському гуртожитку, досліджував шаманські практики Середньої Азії, брав участь в етнографічних експедиціях, вивчав давньоєгипетську і японську мови. Усі свої гроші Юрій витрачав на книги, після чого не мав навіть на що придбати їжу. Кошти позичав у знайомих, харчувався винятково хлібом із водою і не бідкався.

Писемність мая молодому історику підкинув випадок. Так, чоловік їздив вивчати шаманські практики в Узбецьку й Туркменську РСР. Там він побачив статтю німецького вченого Пауля Шелльхаса «Дешифрування писемності мая — нерозв’язна проблема». Виклик було прийнято. Юрій просто не міг змиритися з тим, що таємниця мая і досі лишається загадкою, повторюючи: «Те, що створено одним розумом, не може не бути розгадано іншим». 

Чоловік хотів вступити в аспірантуру, але йому заборонили, бо ж він був з окупованих територій. Юрій сприйняв це як знак і вирішив повноцінно зайнятися розшифруванням писемності мая. Він переїхав у Ленінград, жив у Музеї антропології й етнографії (Кунсткамера), де з меблів мав лише стелажі для книг, письмовий стіл і солдатське вузьке ліжко. Харчувався все так само хлібом і водою, був невибагливим — він бачив ціль і не бачив перешкод.

До того всі спроби розшифрування текстів мая були невдалими, тому жодна людина у світі не вірила, що харківʼянин зможе це зробити. Та Юрій, який і без того не вирізнявся екстраверсивністю чи приязню до людей, на думку оточуючих не зважав. Чоловік працював і вдень, і вночі і, як сам казав, деякі теорії приходили до нього уві сні, коли втома долала, але мозок продовжував працювати.

Тексти мая датуються приблизно ІІІ сторіччям до нашої ери. Європейські завойовники хотіли знищити їх, тому книги цього народу можна перелічити на пальцях. Проте Юрій зміг дістати «Повідомлення про справи в Юкатані» францисканського монаха Дієго де Ланди й копію трьох кодексів мая. Обидві книги, за офіційною версією, були вивезені з Німеччини радянськими військовими. Вони допомогли вченому встановити, що тип писемності мая — ієрогліфічний, з чим сперечалися західні дослідники.

Юрій не виходив із кабінету 5 років, читаючи й перечитуючи невідомі знаки й малюнки. Чоловік дізнався, що кожен знак мая позначає не окремий звук і не ціле слово, а лише склад. Він розробив справжній ієрогліфічний каталог, куди увійшли 540 знаків писемності мая і тлумачення, що допомогло зрозуміти правильний спосіб їхнього прочитання. Метод Юрія дозволив дослідникам із різних країн розшифрувати більшу частину відомих текстів мая.

Один з основоположників марксизму Фрідріх Енгельс також вивчав народ мая і писав, що ці люди були варварами й не мали власної держави. Ці твердження були хибними і Юрій мав на меті довести це. Піти проти марксиста означало піти проти держави, але обовʼязок історика харків’янин поставив вище всіх приписів, тому на захисті дисертації Кнорозов довів, що в мая були і писемність, і армія, і держава. Після такого ризику вчений не знав, що на нього чекає: науковий прорив чи арешт.

Дослідник згадував: «Спробуй у 1955 році скажи що-небудь проти Енгельса, часи були ще сталінські! Відразу оголосять “контрою” не лише тебе, але й керівника дисертації. Як бути? Мій куратор С. П. Толстов знайшов блискучий вихід з майже безнадійної ситуації — Енгельс не володів усіма джерелами з історії мая, тому Кнорозов не спростовує його, а робить внесок у розвиток марксизму!».

Усі були вражені стараннями дослідника, тому Юрій одразу отримав ступінь доктора наук, пізніше став лауреатом Державної премії СРСР. Його відкриття облетіло всю пресу. Це був справжній тріумф. Про роботу харківʼянина дізналися за кордоном, правда, поставились із недовірою і сарказмом. Мовляв, як невиїзний Юрій, використовуючи декілька книг і жодного разу не відвідавши Мексику, зміг те, чого не спромоглися зробити західні вчені в польових умовах? А популярний британський маяніст Джон Ерік Томпсон назвав метод Кнорозова «марксистською диверсією», ба навіть вигадкою. 

Сам Кнорозов на це відповідав: «Я — кабінетний учений. Щоби працювати з текстами, немає необхідності лазити по пірамідах».

Хоча, правду кажучи, Юрій мріяв про відвідини Мексики, але совєтська влада вважала його неблагонадійним, тому чоловіку було заборонено виїжджати за кордон. Він так і не прочитав купу лекцій у найкращих університетах Європи, не відвідав міжнародні наукові симпозіуми, конгреси й не отримав особистої похвали від маяністів, які врешті визнали його дослідження правдивим. А все через совок і його закони. Зрештою, вчені самі, по можливості, приїжджали до Кнорозова в Союз.

Лише в 1990, у віці 68 років, на запрошення президента Гватемали Марко Вінісіо Сересо Аревали, вчений зміг поїхати до цієї країни, а в 1992 році — до Мексики, де побачив руїни цивілізації давнього народу, який він вивчав протягом довгого часу. До речі, Гватемала нагородила харків’янина Великою золотою медаллю президента, а Мексика — орденом Ацтекського орла. 

Після мая дослідник ще намагався розшифрувати писемність долини Інду («хараппське письмо») й острова Пасхи (ронго-ронго). Його методи розшифрування використовують і донині. Він досліджував шаманізм, еволюцію мозку, історію заселення Америки. Допомагала в цій справі Юрію його кицька Астрід, скорочено Ася. Вона завжди була поруч із господарем, тому в деяких своїх працях вчений вказував Асю як співавторку й дуже ображався, коли видавці викреслювали її. 

Існує легенда, що саме спостерігаючи за поведінкою Асі і її кошенят, Юрій робив висновки, як працює мозок і формується система комунікацій. Дехто казав, що й сам учений у чомусь був схожий на кота. Принаймні він безпомилково вмів обходити неприємних йому людей.

Легендарний вчений помер у 1999 році від пневмонії в ленінградській квартирі. Похований він на Ковальовському кладовищі під Санкт-Петербургом. 

У Латинській Америці харків’янина люблять і поважають: пам’ятники на його честь стоять у Канкуні й в Меріді. На ньому Кнорозова зображено з улюбленою кішкою Асею на руках. Зроблено це було за підтримки Росії, яка, як завжди, намагається привласнити нашу особистість і вписати її до своєї історії. Але я хочу нагадати, що народився і навчався Юрій саме в Україні. І саме українська освіта історичного факультету Харківського державного університету дала йому поштовх і базу розуміння ієрогліфів й інших знаків письма. Без цих знань харківʼянину важко було б рухатись далі. Зацитую також провідного українського вченого-маяніста Юрія Полюховича, який вивчав біографію Юрія і писав: «Коли до нього приїжджали земляки, він говорив: “А, рідна Україна, рідна мова, як я скучив за нею!”».

На жаль, на Батьківщині Кнорозов майже забутий. Лише вулиці в Харкові й в Південному названі на його честь. А ось памʼятника й досі немає…

Дякуємо визначному досліднику за великий вклад в історію людства. Максим Стюфляєв переконаний, що саме Кнорозову ми маємо завдячувати тим, що в Україні є маяністика. Крім Максима Стюфляєва, у нас є ще два дослідники цивілізації мая — Віктор Талах і Юрій Полюхович, які продовжують справу Юрія.