Як з’явився український гімн. Історія створення головної пісні України

Восени 1862 року молодий український поет Павло Чубинський, який пізніше стане відомим громадським діячем і фольклористом, зібрався зі своїми приятелями-сербами, студентами київського вишу, на квартирі на вулиці Великій Васильківській, 122, в Києві. Того вечора вони весело проводили час, спілкуючись і співаючи, і коли серби виконали одну зі своїх повстанських пісень, де були слова «Срб се бије и крв лије за своју слободу» («серб б’ється і кров ллє за свою свободу»), Чубинський покинув кімнату й повернувся буквально за пів години зі своїм віршем. Він запропонував виконати його на такий же мотив, як співали серби, і хлопці погодилися. Так з’явився вірш «Ще не вмерла Україна». Крім того, Чубинський, можливо, надихнувся польським «Маршем Домбровського»: ця пісня, що починається рядком „Jeszcze Polska nie zginęła” («Ще Польща не загинула»), пізніше стала гімном поляків. Також, імовірно, на поета вплинула словацька патріотична пісня „Hej, Slováci!“ («Гей, словаки!»), яку переробили на панслов’янський гімн: тоді ідеї єднання всіх слов’ян були дуже популярні.

Уперше вірш «Ще не вмерла Україна» був опублікований у львівському журналі «Мета» в 1864 році, і його текст виглядав так:

Ще не вмерла Україна, і слава, і воля!

Ще нам, браття-молодці, усміхнеться доля!

Згинуть наші вороги, як роса на сонці;

Запануєм, браття, й ми у своїй сторонці.

Приспів:

Душу, тіло ми положим за свою свободу

І покажем, що ми браття козацького роду.

Гей-гей, браття миле, нумо братися за діло!

Гей-гей, пора встати, пора волю добувати!

Наливайко, Залізняк і Тарас Трясило

Кличуть нас із-за могил на святеє діло.

І згадаймо славну смерть лицарства-козацтва,

Щоб не втратить марне нам своєго юнацтва.

Приспів.

Ой Богдане, Богдане, славний наш гетьмане!

Нащо віддав Україну москалям поганим?!

Щоб вернути її честь, ляжем головами,

Назовемся України вірними синами!

Приспів.

Наші браття слав’яне вже за зброю взялись;

Не діжде ніхто, щоб ми позаду зістались.

Поєднаймось разом всі, братчики-слав’яне:

Нехай гинуть вороги, хай воля настане!

Приспів.

Саме перші шість рядків твору Павла Чубинського були взяті за основу сучасного гімну України.

1865 року в одному з часописів цей вірш прочитав Михайло Вербицький — український священнослужитель і композитор, що тоді працював у селі Млини (нині на території Польщі, але тоді більшість жителів становили українці). Слова Чубинського він спочатку поклав на музику для гітари, а пізніше адаптував мелодію під виконання хором, і вже 10 березня того самого року на концерті в Перемишлі з нагоди вшанування пам’яті Тараса Шевченка «Ще не вмерла Україна» була вперше виконана публічно.

На жаль, поету і композитору — авторам нашого державного гімну — не судилося зустрітися: Павла Чубинського невдовзі після публікації вірша за проукраїнську діяльність царська влада засудила до заслання в Архангельськ, а Михайло Вербицький помер через кілька років від раку. Але сама пісня не пішла в забуття: від Галичини до Кубані її співали поруч із «Заповітом» Шевченка, «Гімном» Франка і «Молитвою за Україну» Косинського, а впливові українські культурні діячі, серед яких були вже загаданий Іван Франко і Леся Українка, вважали «Ще не вмерла Україна» саме національним гімном.

Трохи змінену версію цього твору співали й Українські січові стрільці:

Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, в нашій сторонці.

Приспів:

Душу тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, з козацького роду.

Та як станем разом, браття, від Сяну до Дону,

В своїм краю панувати не дамо нікому.

Чорне море ще всміхнеться, Дніпро ще зрадіє,

Ще над Галич, Буковину доленька наспіє.

Приспів.

Сильна воля, праця щира ще свого докаже,

В Україні ще ся волі пісонька розляже.

За Карпати відоб’ється, згомонить степами,

України слава стане поміж народами.

Приспів.

З наших предків кожу дерли, на паль їх вбивали,

А таки нас не пожерли вороги зухвалі.

Плила кровця, червонила степи і могили —

Наші груди запалила огнем волі й сили.

Приспів.

Що козацтву не удалось — те нам довершити,

Ворогів десь тільки взялось — треба їх провчити!

Рідний краю, Україно, благослови діти,

Йдем за Тебе, за Єдину боротись, терпіти.

Приспів.

У період визвольних змагань 1917–1921 рр. ця пісня вважалась одним з українських гімнів, хоча не була офіційно затверджена. Уперше на державному рівні «Ще не вмерла Україна» була затверджена як гімн у 1939 році в Карпатській Україні.

У часи радянської окупації совєти не визнавали твору Чубинського і Вербицького, бо він звучав занадто «по-українськи», а за його виконання можна було зазнати репресій. Натомість на прохання комуністів  1949 року Павло Тичина створив текст гімну УРСР «Живи, Україно, прекрасна і сильна», просякнутий любов’ю до радянського союзу, а у 1978 році його відредагували, прибравши згадку про сталіна.

Попри це, український народ усе одно не забув справжнього національного гімну. У 1989 році в Чернівцях відбувся фестиваль «Червона Рута», де «Ще не вмерла Україна» нарешті пролунала привселюдно: зі сцени без музичного супроводу, а капела, її виконав Василь Жданкін, а тисячі українців з перших секунд почали йому підспівувати. Як тільки пролунав приспів, натовп почав скандувати: «Воля! Воля! Воля Україні!»

З 17 вересня 1991 року українське радіо починає свої ефіри з «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року у виконанні хору ім. Григорія Верьовки гімн уперше пролунав на засіданні Верховної Ради, де підбивали підсумки Всеукраїнського референдуму та виборів Президента України.

15 січня 1992 року був скасований гімн урср й постановлено, що музикою гімну незалежної України є саме мелодія Вербицького, проте лише 6 березня 2003 року законом «Про Державний гімн України» був затверджений остаточний варіант тексту — за пропозицією тодішнього президента Леоніда Кучми змінили лише перший рядок вірша Чубинського, і відтоді найголовніша пісня нашої країни звучить так:

Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду!

У подальшому депутати різних фракцій і небайдужі громадяни неодноразово виступали з пропозиціями змінити деякі слова та додати кілька куплетів до українського гімну, востаннє така спроба була навесні 2022 року, але Президент України Володимир Зеленський не підтримав цю ініціативу, бо ні з історичної, ні з літературної точки зору такі редагування не є доцільними.