Українська поезія ХХ століття.

Максим Рильський

Про “великого гранослова свого народу” відомо кожному українцеві. Його впізнають у ролі неперевершеного перекладача, що володів 13 мовами, літературознавця та знаного громадського діяча. Разом з тим саме цьому чоловікові поталанило бути тим, результати праці якого викликають захоплення. Написанням поезій Максим Рильський почав займатись зовсім рано, саме тому його дебютна збірка “На білих островах” побачила світ, коли хлопцеві було всього лише 15 років! За час співпраці з особами, що належали до мистецького угруповування “неокласиків”, котре, у свою чергу, страждало від постійних переслідувань через декадентство, світ почув про 10 книжок поезій чоловіка. Серед них слід згадати про “Синю далечінь”, “Поеми”, “Крізь бурю і сніг”, “Тринадцяту весну”, “Гомін і відгомін”, “Де сходяться дороги”.

Через те, що Максим Рильський намагався скинути ярмо жорстоких реалій тогочасної політики, котру здійснювала радянська влада, чоловікові довелось відповідати за власні слова у поемі “Чумак” та інших… Саме тому вже 19 березня 1931 р. його заарештували органи НКВС. Опісля звільнення поетичний голос Рильського було складно впізнати. Адже на противагу зневажливого ставлення до тогочасної влади у 1932 р. постає збірка “Знак терезів”, котра рядками поезії висловлювала покірність та згоду діями останньої. Неважко здогадатися, чому творчість Рильського слід умовно поділити на два напрями. Перший з них намагався задовольнити примхи влади, що “як хмара здіймалась” над головою поета. Інший ж був справжнім виявом таланта Рильського, голосом, який заслуговував почути кожний українець.

Володимир Сосюра

За словами Миколи Бажана, “без нього не можна уявити нашої поезії”. А й дійсно це видається складною справою. Особливо, коли мова йде про людину, перу якої належать понад 40 збірок поезій! Він також виявив себе найсильнішим ліриком своєї доби. Талант до написання Володимир Сосюра успадкував від свого дідуся Володимира Кириловича, що як згадував сам поет “писав їх із сатиричним уклоном”. Перша збірка поета “Пісні крові”, що нібито була опублікованою у 1918 р., оповита цілковитою загадкою, адже знайти її і досі не вдалось. Натомість вже в 1921 р. світ почув про позицію нестримної молодої людини завдяки збірці “Поезії”. Згадаймо ще такі “скарби” поета як “Сніги”, “Місто”, “Золоті шуліки”.

Як писав сам Володимир Сосюра: “Люби свій край, всю душу солов’їну і серця жар йому віддай”. Саме такою ідеєю пронизана творчість поета, котрого доволі легко впізнають завдяки “Любіть Україну”. Її вважають поетичною сповіддю Володимира Сосюри. Як зазначав сам Іван Багряний: “Треба тільки взяти до уваги, що вірш було написано в несвобідних умовах жорстокої сталінської диктатури, своїм вістрям скерованої протягом десятиліть насамперед проти України”. Тієї країни, що постає “вишневою” у сповіді поета. Однак навіть цього скарбу торкнулася радянська рука, що мала на меті змінити рядки Сосюри. Зважаючи на це, слід читати поезію за публікацією 1944 р.

Микола Вінграновський

“Він проказував слово. Вишіптував. Викрикував. Виходжував. Протоптував”, – такої думки дотримувався Василь Герасим’юк, характеризуючи творчість Миколи Вінграновського, у житті якого міцно переплелись кіно та поезія. Узагалі чоловікові пощастило дебютувати завдяки лише двом віршам “Дитинству” та “Батьковій пілотці”. Згодом у 1962 р. була опублікованою перша книга поезій “Атомні прелюди”, що налічувала 48 віршів. Її вважали прологом до творчості поета. Зауважимо, що більшість поезій були покладеними на музику. Серед них згадаймо про “Величальну колискову”, “Що робить сонце уночі” та “Може бути, що мене не буде”.

У 1967 р. світ побачила друга збірка – “Сто поезій”. І вже згодом ця традиція продовжилась завдяки “Поезіям” та “На срібному березі”. Про Миколу Вінграновського також згадують як про автора таких книжок – віршів – “Цю жінку я любив” та “Губами теплими та оком золотим”. Творчість “поета абсолютного духу” характеризується сповідальним стилем. Кожний вірш без винятку відрізняється кадровістю.

Василь Стус

“Поет – це людина. Насамперед. А людина – це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а – робив би коло землі”, – слова людини, замордованої радянською системою за правду, у яку щиро вірив. Ланцюг ув’язнень міцно обплітав тіло Стуса, котрий терпів до останнього. Бо як сам писав: “Терпи, терпи – терпець тебе шліфує”. Згадаймо про такі збірки поета – “Час творчості” та “Палімсести”, де міститься чимало поезій – молитов. Серед яких “Господи, гніву пречистого” та “Як хочеться – вмерти!” У творчості поета з’являються молитовні формули, що стали наслідком першого ув’язнення, котре забрало у Василя 9 місяців вільного життя. У цей ж час з’явилися “Зимові дерева” та “Веселий цвинтар”. Поезії останньої збірки пронизані думкою: “Радянські люди – бездушні автомати”.

Ті самі автомати, що знищили його збірку “Птаха душі”, що могла б презентувати близько 300 нових поезій. Вони гадали, що подібні речі перетворяться на біль для Стуса. Але ні. Хіба могла відчувати біль людина, котра увесь час забирала його в інших? (через жорстоке поводження з політв’язнями оголошував голодування). Василь переконав усіх в тому, що душі поета неможливо вбити, незважаючи на усі підлі спроби радянської влади.

Максим Рильський, Володимир Сосюра, Микола Вінграновський, Василь Стус – невмирущі велетні, що залишили стільки добрих поезій, котрі вартують нашої уваги. Вони передбачили руйнівні наслідки зловісної радянської системи, що безжально катувала усіх, хто якимось чином намагався чинити опір. Вони зробили свій вибір. Вибір – любити Україну та залишатись вірними власним поглядам.