Українська народна пісня. Якими були найдавніші пісенні твори українською мовою

Не найстаріша, але перша у своєму жанрі

У 1693 році вийшов у світ «Збірник Кондрацького» з піснями, причому вважається, що Кондрацький (прізвище — це все, що відомо про нього) не є їхнім автором, а лише укладачем рукопису. У XX столітті в бібліотеці Краківського університету український літературознавець Михайло Возняк знайшов цей збірник і виявив, що серед пісень, наведених у ньому, є найперша українська дума, зафіксована в писемному джерелі. То була «Дума про козака Голоту».

Імовірно, її текст був записаний задовго до публікації — близько 1684 року. Твір розповідає про хороброго воїна на прізвисько Голота: у бою на «полі киліїмськім» він перемагає татарина, що прагне заволодіти конем і зброєю козака. Наведений образ українського козака, скоріш за все, збірний: немає підтверджень того, що в думі описана справжня історична постать. Проте існує неперевірена версія, що йдеться про Іллю Голоту — воєводу й прибічника Богдана Хмельницького, який ходив з дорученнями гетьмана на Полісся і в Литву, а в 1649 році загинув у бою.

Уже згадане «поле киліїмське» є цілком реальним місцем — це смуга степу, розташована на висоті до 6 метрів на рівнем моря, на північному краю якої, на румунському березі гирла Дунаю, нині лежить селище Стара Кілія (не плутати з українським містом Кілія — воно розташоване на другому березі).

«Дума про козака Голоту» згадувалася неодноразово ще в ХІХ столітті:

на Чернігівщині в 1844 році її слова записав український журналіст Василь Білозерський, а у 1849 — знаменитий український науковець Михайло Максимович. У першій половині ХХ століття на Полтавщині від лірника Архипа Никоненка її почув відомий літературний діяч Пантелеймон Куліш. Дума була навіть у репертуарі харківського кобзаря Остапа Бутенка, але лише завдяки «Збірнику Кондрацього» вдалося встановити час її першої фіксації.

Балада, якій Франко присвятив статтю на 30 сторінок

Трохи старшою за найпершу записану українську думу є «Пісня козака Плахти», також відома під назвою «Про козака і Кулину». До свого збірника сатиричних творів її включив поляк Ян Дзвоновський і видав у 1625 році в Кракові, передавши текст польською латинкою. Дослідники вважають, що балада була вперше записана задовго до публікації, приблизно в 1612 році.

Пісня показує діалог воїна Плахти і молодої дівчини Кулини, які зустрілися біля річки. Кулина розпитує козака, хто він, де живе, що робить і як вони будуть жити, якщо вона стане його жінкою. Урешті-решт дівчина погоджується поїхати з ним, але виявляється, що запорожець збрехав про свої статки, і обманута Кулина впадає в розпач.

Цікаво також, що вищезазначений Дзвоновський, окрім тексту народної пісні, додав у збірник ще і власний вірш про козака Плахту, малюючи його як сильного й розумного чоловіка, який нізащо не буде кривдити своїх, а лише захищати їх від ворогів. Його прізвисько натякає на не дуже благородну рису: воно було присвоєне лицарю, скоріш за все, тому, що він чіплявся до плахт, тобто любив залицятися до дівчат.

На початку ХХ століття видатний український поет і науковець Іван Франко опублікував статтю на 31 сторінку, у якій дослідив постать Плахти. Аналізуючи працю польського поета, він дійшов висновку, що Дзвоновський під враженням від історій про діяння справжніх козаків «звалив тут на одну купу різні суперечні між собою традиції про козаків і приправив це все своїм патріотично-моральним сосом», тобто створив загальний образ запорозького воїна.

Щодо долі оригінальної української балади про козака Плахту Франко також зазначив, що вона має багато версій, найчисленніші та найповніші з яких поширені на Галичині. У Наддніпрянській Україні ХІХ століття, яка в той час була під російською владою, пісня не була дуже популярна і поширювалась у неповних варіантах, які потім записали вже згаданий Пантелеймон Куліш і український письменник Борис Грінченко.

Якою ж була найдавніша українська пісня?

Якось у XVI столітті мандрівний русин (як тоді звались українці) на імʼя Никодим почув у Венеції одну пісню рідною мовою. Пізніше він приїхав у Чехію, де переповів її слова чеському просвітителеві Янові Благославу, і той у 1571 році навів цей вірш у своїй рукописній граматиці як приклад «словенської» мови, що пізніше визначалася як русинська (руська, українська). «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?» — це й була найперша українська народна пісня, згадана в писемному джерелі.

Вона описує стосунки певного воєводи Штефана, що виступає проти турків і татар у волоській роті, і дівчини, яка хоче бути його дружиною і погрожує втопитись у Дунаї, якщо він не стане її чоловіком. І хоча текст був записаний у далекому 1571 році, з’явилася балада набагато раніше: якщо її знали аж у Венеції і переповіли в Чехії, це означає, що вона встигла набути популярності навіть за межами України.

На жаль, Благослав не встиг видати свою наукову працю за життя, і лише через три століття, у 1857 році, у Відні чеські вчені Ігнац Граділ і Йозеф Їречек опублікували його «Чеську граматику». Ще через 20 років підручником зацікавився український мовознавець Олександр Потебня і знайшов там нашу пісню. Він довів за мовними ознаками, що пісня саме українського походження.

Іван Франко, дослідивши слова твору, дійшов висновку, що Ян Благослав «будучи обдарованим витонченим слухом, сприйняв з уст Никодима найтонші відтінки говору, так що й тепер в ньому можна легко розпізнати риси покутсько-гуцульського діалекту Східної Галичини і Буковини». Мелодія балади стала відома відносно нещодавно завдяки фольклористці Софії Гриці. Вона віднайшла її в архівах Музею М. Глинки в Москві як запис із Полісся, зроблений відомим музикознавцем і чоловіком Лесі Українки Климентом Квіткою.

Отже, можемо дійти висновку, що українська пісенна традиція сягає давніх часів. Попри заборони нашої мови й культури, репресії проти українського народу, ми все ж таки зуміли зберегти спадщину наших предків.