Украдена росією спадщина. Дзвін і гармата Івана Мазепи і багато іншого

Чи знаєте ви, що в самому серці росії, у кремлі, сьогодні можна побачити герб українського гетьмана Івана Мазепи?  

Артилерія в бою для козаків мала завжди другорядне значення. Якщо вона і вступала в бій, то не мала можливості завдати реальної великої шкоди, проте була «оздобою» Війська Запорозького. За часів Івана Мазепи поширилася практика нанесення геральдичних символів на гармати, які показували справжнього власника зброї. Замовлення Івана Мазепи на виготовлення гармат були пріоритетні, а самі гармати були найвишуканіші та найкраще оздоблені. Найвідомішою гарматою Івана Мазепи, яка збереглася до наших днів, є гармата «Лев» 1705 року, яку після Полтавської битви вивезено в кремль. Важить вона більше 3 тонн, має калібр 125 мм, а її ствол завдовжки майже 4 м. На казенній стороні ствола є напис латинською мовою і литий герб українського гетьмана, оточений буквами «А.Е.Г.І.М.В.Ц.Б.З.», які позначають початкові букви його титулу. У 1835 році виготовлено чавунний лафет, на якому так само був герб Івана Мазепи. Поставлена гармата в кремлі як військовий трофей, щоб показати звитяги московської армії. 

Цікавий факт: на думку деяких дослідників, ця гармата була понад 250 років зарядженою. Через недбалість її поставили, не перевіривши й не побачивши, що всередині був бойовий заряд, який у разі попадання будь-якого недопалка міг здетонувати. Розрядити її вдалося тільки в 1979 році.

Окрім військових трофеїв, росіяни активно вивозили й документальні архіви. У Батурині, столиці тогочасної Гетьманщини, зберігалася величезна кількість документів. Тут нашої згадки вартий Батуринський архів — збірка документів, яка була вивезена з Батурина під час облоги 1708 року. Саме цей архів розповідає нам про життя в Гетьманщині з 1690 по 1708 рік, а також про універсали, видані гетьманом у той час. 

Нині ці документи зберігаються в москві й санкт-петербурзі. Знайдені вони були тільки в 2003 році. До того часу вважалося, що весь гетьманський архів згорів під час облоги Батурина. Його вивіз князь Олександр Меншиков й володів ним, поки не був заарештований. Відтоді більшість документів потрапила до сховища Академії Наук. 

Дзвін Івана Мазепи та його раптове зникнення

За часи гетьманування Мазепи в Україні була відновлена величезна кількість церков, а також побудовані нові. Гетьман не шкодував коштів не тільки на їх відновлення, а й на оздоблення. Одним із елементів оздоблення є дзвони. У 1699 році в Глухові вилито дзвін, відомий нині як дзвін Мазепи. Вилитий він був спеціально для Воскресенської церкви в Батурині, головної церкви столиці Гетьманщини, і мав чудовий орнамент: на ньому був зображений сам гетьман у повний зріст. Проте після облоги й зруйнування Батурина цей дзвін був утрачений. Протягом понад двох століть дослідники не мали змогу сказати куди саме він пропав. 

Віднайшли цей дзвін тільки в 1927 році в Домницькому монастирі на Чернігівщині. Одна з версій, як він там опинився, говорить про те, що його туди доправив хтось із найближчого оточення гетьмана й сховав від вивезення московською владою. Віднайшов цей дзвін український дослідник і етнограф Борис Пилипенко, завдяки чиїм намаганням цей дзвін перетворився з церковної цінності на предмет культурної спадщини. Можливо, саме це і врятувало його, оскільки у 20-х роках розпочалася активна кампанія зі знищення церков і наступ на релігію на території срср. Зберігався дзвін до 1941 року в Чернігівському державному музеї. 

Події 1941 року змусили радянське керівництво швидко розробляти плани евакуації культурних пам’яток. Експонати з Чернігівського музею повинні були евакуювати трьома вагонами до російського міста уфи. Проте в хаосі не було простежено, що саме завантажувалося в вагони і не було зроблено детального опису майна. 

Уже після війни, коли експонати почали повертатися до Чернігівського музею, виявилося, що дзвін та інші експонати просто загубилися. Натомість у колекцію музею потрапили експонати з інших музеїв. Дзвін був віднайдений тільки в 2015 році, коли зовсім випадково російський дослідник Аркадій Тарасов піднявся на дзвіницю Оренбурзького монастиря й побачив там його. На жаль, дзвін зламаний, тож ніколи більше не зможе виконувати свою пряму функцію, але він є цінним артефактом для історичних  досліджень. 

Як же він потрапив до Оренбурга? Достеменно це невідомо, проте існує версія, що через хаос у логістиці вагон, у якому перебував дзвін, у 1941 році був відправлений в Оренбург, у музеї якого приймали багато експонатів, і через нестачу персоналу до нього ставилися дуже недбало. Його не повернули Україні, і сама Україна не робила запиту на його повернення. 

Палац Івана Мазепи

На території сучасної росії зберігається решта гетьманського палацу, який був збудований на початку XVIII ст., після того як гетьман заснував й викупив села на території сучасної Курщини й заселив їх українцями. Зокрема, він заснував три села: Іванівське, Степанівка та Мазепинка, за своїм ім’ям. У першому гетьман збудував палац і церкву, які після подій 1708 року конфіскував князь Олександр Меншиков. Через недбалість вони сьогодні зруйновані. Особливо на них позначився радянський період, коли в гетьманському палаці була організована колгоспна комора, де зберігалися добрива. 

Нині гетьманський палац у селі Іванівське продовжує руйнуватися, незважаючи на встановлену табличку, що свідчить, що це пам’ятка архітектури федерального значення, що підлягає державному захисту. У ньому закладені вікна, а в самому палаці є сліди життя безхатьок. Звичайно, можна сказати, що пам’яток, до яких ставляться недбайливо, дуже багато, проте зовсім поряд з палацом Мазепи розташований маєток князя Барятинського, який російська влада відновила. Отже, і на цьому прикладі ми бачимо, як росіяни ставляться до української культури.