Убивство Гонгадзе — опубліковані свідчення в Касетному скандалі

28 листопада 2000 року

Тодішній голова Соціалістичної партії України Олександр Мороз звинуватив Леоніда Кучму в причетності до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, яке сталося за декілька місяців до цього. Для підтвердження цих слів були опубліковані записи розмов Кучми. Ці записи були зроблені в кабінеті президента одним із його охоронців. З цього дня і почався один із найбільших політичних скандалів в історії сучасної України, який не тільки ставив під питання нашу демократію, а ще й ізолював Україну на міжнародній арені. 

Про що ж свідчать записи з цих плівок, де обговорюють журналіста Гонгадзе? 

Події, які обговорюють на цих плівках, відбуваються влітку й на початку осені 2000 року. Після отримання перемоги на президентських виборах 1999 року й успішного за результатами, але невдалого за імплементацією результатів Всеукраїнського референдуму 2000 року Леонід Кучма розпочав наступ на демократичні основи молодої країни. Одним із найголовніших заходів став наступ на свободу слова в країні, що й підтверджується  опублікованими записами розмов президента. 

На першому епізоді запису головними дійовими особами були Кучма, Литвин — тодішній керівник Адміністрації президента України й невідома особа. За словами Кучми видання «Українська правда» й журналіст Георгій Гонгадзе «просто абарзєлі», а тому треба щось «вирішувати» з останнім. У словах співрозмовників чутно незадоволення діями журналіста й вони проговорюють різноманітні варіанти того, що з ним можна зробити, наприклад, депортувати в Грузію чи залучити чеченців, щоби ті його «викрали». 

На другому епізоді відбувається розмова між президентом й очільником МВС Юрієм Кравченком. Обговорюють подальшу діяльність Георгія, його співпрацю з медіа Олександра Мороза. Очільник МВС заявляє, що вже продумує шляхи того, як правильно «позбутися» журналіста, що за ним уже встановлено спостереження та невдовзі будуть розпочинатися дії, бо команда «боєвая». 

Наступний, третій епізод плівок записаний уже в 10-тих числах вересня 2000 року, за декілька днів до вбивства журналіста. У цей час Георгій випускає черговий матеріал, де критикується система, яка будується президентом, його диктаторські замашки, що проявляються при політичних ігрищах, які тоді відбувалися у вищих ешелонах влади й те, що злодійство було взято за основу дій у країні самим президентом. Це не могло не розлютити ще сильніше Кучму, який вимагав якнайшвидше позбутися людини, що викриває суть його влади. Розмова знову ведеться між Кравченком, Кучмою та невідомим. Кравченко обіцяє, що скоро все зробить, проте зауважує, що Гонгадзе може далі скаржитися на встановлений за ним нагляд і казати, що на нього тиснуть через його журналістські розслідування. Обговорюють команду Гонгадзе, Кравченко каже, що саме з лідера він і хоче почати «роботу» проти цієї команди. 

Незабаром після цієї розмови Георгій Гонгадзе зникає

16 вересня о 22:30 він вийшов із будинку своєї колеги, журналістки Олени Притули, повертаючися до дружини й дітей — і більше його ніхто не бачив. На початку листопада обезголовлене тіло журналіста було знайдено в лісі під Таращею. Керівництво МВС і СБУ намагалось усіляко заплутати слідство, для того, щоби неможливо було дійти до істини в цій справі. 

Оприлюднення цих записів викликало громадянське незадоволення. Починаючи з грудня 2000 по березень 2001 року вулиці Києва охопили акції протесту, які в майбутньому стали відомими як акція «Україна без Кучми». Ці протести показали, що в Україні  сформувався активний прошарок громадянського суспільства, який готовий боротися проти авторитарних тенденцій. Декілька разів комунальники й правоохоронці намагалися розігнати протестуючих, зносячи їхні намети. Кульмінацією цих виступів стали події на річницю народження Тараса Шевченка. 

Цього дня повинні були відбутися традиційні заходи з нагоди вшанування пам’яті великого поета біля його пам’ятника за участі президента. За день до того протестувальники заявили, що не пропустять президента до парку. Проте під пам’ятником відбуваються сутички між протестувальниками й правоохоронцями, під час них було затримано вісім чоловік. Їх невдовзі відпустили, після того, як протестувальники підійшли до Міністерства внутрішніх справ. У цей же час Леонід Кучма вже покинув Київ, вирушивши в напрямку Закарпаття під приводом проведення наради з питань допомоги постраждалим від повені. Удень число протестувальників збільшується до 10–15 тисяч осіб, які підійшли майже впритул до Адміністрації Президента. Під час цього відбуваються сутички з міліцією. Уже ввечері міліція влаштувала «сафарі» на молодих людей на вокзалі, яких підозрювали в участі в акціях протесту, а також було заарештовано керівництво організації УНА-УНСО. На цьому акції протесту були завершені. 

Троє виконавців убивства

Костенка, Поповича й Протасова в 2008 році було засуджено на різні тюремні строки(перших двох на 12, третього на 13 років ув’язнення). Головного виконавця Олексія Пукача було затримано тільки в 2009 році й було засуджено до довічного ув’язнення в 2013. Замовників так і не було знайдено, а ці плівки не були використані як доказ, бо вони були отримані незаконним шляхом. Також плівки мають підстави вважатися частково сфальсифікованими. За дивним перебігом обставин деякі можливі замовники вбивства, такі, як уже колишній голова МВС Кравченко, згодом були знайдені мертвими. 

Хто ж отримав найбільшу вигоду від публікації цих плівок? Як би дивно це звучало — Росія. Окрім уже згаданого епізоду про справу Гонгадзе ці плівки містили й іншу інформацію, що була чутливою також і для міжнародної спільноти. Так, були опубліковані факти, які стосувалися продажу Іраку української системи ППО «Кольчуга» й направлення українських фахівців до Іраку. На плівках було чутно, що саме Леонід Кучма дав вказівку на продаж цього військового комплексу, що обурило США. Це призвело до того, що Україна потрапила в ізоляцію зі сторони Заходу, програми, направлені на поширення співпраці з ЄС і НАТО були призупинені, чим вдало скористалася Росія, яка відтоді почала ще активніше втручатися в українську політику й за її сприяння були сфальсифіковані результати президентських виборів у 2004 році. Якщо вам цікаво дізнатись більше про те, як Росія просувала свої інтереси в Україні після Касетного скандалу, то напишіть про це в коментарях.