срср був найбезпечнішою країною? Як справді жилось у «золоту епоху радянської стабільності. Частина ІІ

срср був найбезпечнішою країною?

Головною опорою радянської системи, крім армії та державного апарату, була правоохоронна система. Саме вона забезпечувала стабільність усередині держави й дозволяла партії втручатись у суспільне життя й контролювати його. Правоохоронна система була розлогою мережею з великою кількістю прихованих агентів, що стежили за членами суспільства, яка забезпечувала покарання дисидентів і ефективність радянської цензури. Усе це може наштовхнути нас на думку, що злочинність у радянському союзі була на дуже низькому рівні, оскільки тоталітарна система тримала населення під пильним наглядом. Проте розглянувши детальну статистику, ми бачимо, що саме на початку 1970-х років з’явилася чітка тенденція на збільшення кількості як злочинів, так і злочинців, що призвело до того, що 1984 року кількість засуджених становила 155,6 % від рівня 1970 року, тобто 863 194 особи. Що ж спричинило це?

Радянський союз мав великі проблеми з забезпеченням громадської безпеки. Саме тоді на його території з’явилася потужна організована злочинність, чиї напрацювання потім використовували бандити часів перебудови й 90-х років. У різних містах срср виникали організовані банди, які грабували, ґвалтували й убивали, виготовляли і збували наркотики. Першим містом, що потерпало від цих банд, був Ростов-на-Дону. 

Одні з найвідоміших радянських банд, які наводили жах 

Саме там спочатку діяла одна з найвідоміших радянських банд «Фантомас», характерною рисою діяльності членів якої було надягання жіночих панчох на голову під час пограбувань. У період від 1968 до 1973 роки вони здійснили 14 успішних нальотів з використанням вогнепальної зброї, під час яких удалося вкрасти майна й грошей на суму більш ніж 150 тисяч карбованців. Іншою бандою, яка орудувала в цьому місті, були «Санітари». Завжди одягнені в лікарняні халати, вони змушували тремтіти від страху багатших мешканців міста, які були їхньою головною ціллю. Вони не нападали на бідні домівки, натомість активно шукали жертв і користувалися їхньою довірливістю: заходили додому, катували людей і забирали їхнє майно. Рядові члени банди, наркомани зі стажем, узялися ще й до розповсюдження наркотиків, що дозволило правоохоронцям знайти їхню верхівку. 

Іншим містом, яке захопили банди, була Казань. Одна з найжорстокіших банд, «Тяп-Ляп», походила з цього міста. Вони активно залучали у свої лави не тільки молодиків, а й дітей. Ця вулична банда влаштовувала різноманітні акції терору населення інших районів міста, переслідувала тих, хто шукав допомоги в правоохоронних органів. Радянська міліція довгий час заплющувала очі на їхню діяльність, проте після нападу на Палац культури й побиття арматурою та іншими підручними засобами всіх, хто там перебував, правоохоронці таки знешкодили банду. Це лише найгучніші виклики, що стояли перед громадською безпекою в срср.

Кількість злочинів зросла з 830 тисяч 1976 року до 1,4 мільйона 1984 року

У переслідуванні дисидентського руху і боротьбі з національною свідомістю радянські органи виявляли оперативність і велику ефективність: уживали переслідувань, масових арештів і «лікування» в психлікарнях. Навіть підписання Гельсінських угод не виправили ситуацію, і правоохоронці продовжували свавілля. Дії правоохоронців ставали причиною стихійних мітингів по всьому срср. Не оминули ці мітинги й територію України: вони відбувалися в різних місцях у різний час, проте об’єднувало їх те, що люди вважали дії тогочасної міліції протиправними. 

На території УРСР найчастіше антиміліцейські виступи спалахували на території Дніпропетровської області. Наприклад, у Дніпродзержинську виступ стався через те, що в салоні машини медвитверезника сталася пожежа через халатність працівників міліції, які не дотримувались інструкції з перевезення людей. Натовп, який кинувся рятувати людей, розлютився через утечу міліціонерів після того, як люди були вирятувані з полум’я. На тому самому місці виник стихійний мітинг, на якому люди почали пригадувати інші протиправні дії міліції. На місце події хутко прибули співробітники міліції і КДБ, які пробували заспокоїти людей, проте фраза капітана міліції «Швидко йдіть звідси! Уважайте, що нічого не трапилося!» викликала нову хвилю люті в натовпі. Невдовзі машина була повторно підпалена, а пожежній службі заборонили її гасити. 

Протести проти свавілля радянських правоохоронних органів

Натовп розділився, і одна його частина пішла в міськвідділ міліції, а друга — до будівлі міськвиконкому й міськкому кпу. Владі не вдалось узяти ситуацію під контроль і довелося чекати на підкріплення з боку міліціонерів, що були на відпочинку, і солдат внутрішніх військ з Дніпра. Тоді натовп пошкодив інші міліцейські машини і влаштував погром у будівлі міськвиконкому. Хоча міліціонерам і солдатам видали бойову зброю, їм було суворо наказано її не застосовувати, оскільки керівник срср Л. Брежнєв вимагав не допустити крові. Натовп біля міськвиконкому і міськкому кпу розігнали тільки після того, як металургійники Дніпровського металургійного заводу разом з директором доєдналися до міліції та солдатів, що стримували натовп. Біля міськвідділу міліції солдатам внутрішніх військ після протистояння натовп відтіснити вдалося. 

Наступного дня місто заполонили міліціонери і співпрацівники КГБ, які стежили за порядком і затримували осіб, які просто розповідали про ці події. Міліціонери були засуджені до 8 років в’язниці, а дев’ять найактивніших учасників протесту отримали різні терміни за участь у масових заворушеннях. 

Отже, на цьому прикладі ми бачимо, що в радянському союзі існували проблеми з внутрішньою безпекою, а образ міліціонера в срср, навіть незважаючи на активну пропаганду, для певних людей був настільки непозитивний, що часом міліціонер ставав обʼєктом нападу. Проте на захист радянської правоохоронної системи можна сказати, що внутрішня безпека в срср була краща, ніж, наприклад, у США.