Микола Гоголь. Роздвоєння душі та несамовита суперечливість.

Микола Гоголь народився 20 березня 1809 року в селі Сорочинці, що на Полтавщині, в родині україномовного письменника Василя Гоголя-Яновського. За сімейними переказами, хлопчик був нащадком відомого козака Остапа Гоголя, гетьманів війська запорізького Михайла і Петра Дорошенків, Івана Скоропадського і генерального хорунжого Юхима Лизогуба.

Бабуся Тетяна прищепила хлопчику любов до рідного краю, постійно збагачувала його духовність. Саме ця жінка відкрила маленькому Миколі світ українських пісень, прислів’їв і приказок. Найбільше хлопцю імпонувала саме музика, пізніше він писав: “Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…”

Юний Гоголь мріє про петербург, уявляючи райське і наповнене ідеалами життя. Він починає з деякою дратівливістю ставитись до оточення, вважаючи себе гідним “більшого”.

Чоловік не з примусу їде в петербург, його туди тягне кар’єра, та спокою він там не знаходить. Переїхавши до бажаного міста, Микола одразу приструнює свій запал юнацьких мрій, тулячись у скромній квартирці в густонаселеному будинку на одній з пересічних вулиць. Довелося жити в злиднях та навіть мерзнути зимою в літній шинелі.

1828 рік. Ніжин. Чернігівщина. Григорій Миклухо-Маклай ділиться зі своїм гімназійним другом Миколою Гоголем родинними переказами. Наприклад, історією ще за часів Хмельницького, коли курінний Охрім Макуха відзначився з трьома синами під Жовтими водами. Потім один з синів закохався в польську панночку і втік, але брати знайшли його та привели на суд до батька. Нічого не нагадує?

Звичайно, це ж сюжет книги “Тарас Бульба”. Взявши таку міцну основу для майбутньої роботи, Гоголь вдало переніс її на папір, але видавати не поспішав: його романтичний твір “Ганц Кюхельгартен” був вщент розкритикований, мрії про блискучу літературну кар’єру розсипались.

Щоб заробити коштів, чоловік влаштовується в департамент наділів, але ця робота йому не до душі, тож він повертається до письма. Микола Гоголь розуміє, що може зацікавити росіян етнофольклорною українською тематикою, а тому часто пише своїй матері листи з проханнями розповісти детальніше про її сусідів: що вони їдять, як вдягнені. Чоловік потрапив у хвилю “малоросійське модне”.

Так твориться його цикл тематичних українських творів, який починається повістю “Вечір проти Івана Купала”.

1834 рік. Гоголь хоче залишити ненависний йому петербург і переїхати до Києва, про що свідчить його лист до Максимовича: “Киньте, насправді, к#цапію і їдьте на гетьманщину. Я думаю те ж саме зробити і наступного року гайнуть звідси…”

У листі йдеться про бажання викладати на кафедрі історії в Київському університеті. Письменник скаржиться на жахливий петербурзький клімат, та йому відмовляють, натомість пропонують навчати історії росії. Тут уже відмовляє Гоголь. 

Зацікавлення історією України в цей час зростає, і митець навіть анонсує вихід великої наукової праці “Історія Малої Русі”. Під час написання Микола не підтримує офіційну версію російської історії про те, що Україна ー це частина росії. За Гоголем українці ー це окрема самобутня нація зі своїми звичаями і традиціями, що протиставляються самодержавській росії. Письменник пише також текст про Мазепу, в якому захоплюється головним героєм, та історичну повість “Тарас Бульба”, де романтизує Січ і козаків.

На заваді стає російська цензура ー будь-які згадки про окремішність України від росії прибираються. “Тарас Бульба” не стає винятком, але його вже цензурує сам письменник. Це був 1835 рік.

Цього ж року Гоголя наздоганяє слава, і критик Віссаріон Бєлінський урочисто проголошує його найкращим письменником росії. Літературознавці вихваляють книги письменника, але й наполягають на відмові від української тематики, буцім, столиця доволі вже насміялась з провінції та селюцтва.

І Гоголь приймає імперські правила гри заради популярності та грошей. Цей чоловік на підсвідомому рівні розумів свій зв’язок з Україною, але в будь-який спосіб намагався його обірвати, особливо з другої половини 30-х років. Він відмовляється від своєї національної ідентичності й залишається в петербурзі, де пише останній свій текст про Україну, “Вій”.

1842 рік. Гоголь у Римі. У колах російської еміграції він критикує росію, а от у листах до Жуковського завіряє його і царя у відданості і просить грошей. Заради тих же царських грошей письменник переінакшує повість “Тарас Бульба”, наситивши її проросійськими фразами і мотивуючи смерть козаків “за землю русскую”. З історичних джерел ми дізнаємося, що переписування давалося чоловіку важко, проте ми отримали результат ー “Тарас Бульба”, що працює на російську ідею. 

1844 рік. Знову Рим. Гоголь отримав листа з петербурга від своєї подруги Олександри Смірнової. Дівчина часто любила жартувати з письменником щодо його і її приналежності до “хохлів”. В останньому листі Смірнова вимагає від чоловіка визначитися з національною ідентичністю: “Спустіться в глибину душі вашої і запитайте себе: чи росіянин ви, чи хохлик?”

Це питання так схвилювало чоловіка, що тільки через 2 місяці він був у змозі дати відповідь. Виявляється, у нього дві душі: російська і українська.

Того ж року Тарас Шевченко присвячує вірш Гоголю:

За думою дума роєм вилітає,

Одна давить серце, друга роздирає,

А третя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли — похилились

В кайданах… байдуже…

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

Яка була реакція Миколи Гоголя? “Я перечитав раз, вдруге. Жар, палкіший від тліючого в каміні, несподівано охопив усе моє тіло. До мене враз бурхливо, нестримно прорвався зміст вірша, прихована енергія кремінних слів “Великий мій друже” викреслила в уяві історію України, того кирпатого її Бояна, який навіть йдучи по невському проспекту, бачив лише свою дорогу”.

Наприкінці свого життя Гоголь страждав від апатії, часто поводив себе дивно, мало з ким спілкувався, а ще він недоброзичливо відгукувався про Шевченка, заявляючи, що писати потрібно російською. Чоловік остаточно втратив себе, втратив те, з чого починав свою творчість, він згас.

Коротке життя Гоголя ー це і драма, і містика, і гра. Він свідомо прийняв вимоги російської імперії і за це був жорстоко покараний: самотньо помирав у жахливих муках. Не Україна віддалялася від чоловіка, а він від неї. Так, письменник залишався українцем за своєю ментальністю, але вирішив, що цього мало, що потрібно пізнати “рускій мір” заради слави. Неймовірно талановитий, обдарований українською культурою, він пізнав. За власним вибором. У цьому його трагедія. Тому я звертаюся до читачів із запитанням: чий же, на вашу думку, Гоголь?