Культура поза політикою?

У наш час виникає багато дискусій на рахунок того, що відноситься до культури? Культура – це не тільки мова, як звикли всі казати, а це й музика, спорт, кіно. Через неї ми можемо виражати свої емоції, свою творчість. Культура має неабияке важливе значення, адже завдяки їй, нас може почути світ.

Українську культуру намагались знищити протягом багатьох століть. Найбільше репресій творчість наших митців зазнала в XX столітті, коли їх вбивали та катували. Усе тільки через те, що вони створювали українське, а як ми знаємо та бачимо – це в рази краще. Українську мову забороняли сотні разів, прикладом цьому є, видані у XIX столітті, Валуєвський циркуляр і Емський указ: заборона видавати книги та спілкуватись у багатьох сферах життя рідною мовою українцям заборонено. Якби культура була б поза політикою, то шістдесятники, Розстріляне відродження не зазнали би тортур з боку радянської влади.

Про важливість української мови вже було сказано сотню разів, але хочеться ще раз наголосити, що мова – це зброя нашої нації. Досі важко збагнути, чому, коли українці приїжджають за кордон, то переходять легко на англійську чи польську мови, німецьку вивчають, а розмовляти українською у своїй країні дається з труднощами. Ми живемо у вільній країні, ніби, Польща чи інша країна також вільна, але ніхто нікого «не притісняє». Важливість мови завжди буде актуальною, а, тим більше, коли твою країну знищують через багату культуру, яка, як кістка в горлі, заважає росіянам довести, що Україна не може існувати окремо від росії. Чому росіяни легко змогли перейменувати Маріуполь, змінивши букву, а ми не можемо скинути пам’ятник Катєріни ІІ в Одесі?

Не варто забувати, що російські пропагандисти зняли кліп у Маріуполі на пісню «Пливе кача», яка написана українською мовою Акімом Апачовим. Це було зроблено не просто так, а задля того, щоб подавити дух українців через інформаційний простір, а саме у сфері культури. Росіяни написали під відео, що «пісня написана українською мовою, бо ми забираємо її собі». У нас хочуть забрати рідну мову, якою розмовляли наші предки, вони зберегли її, і ми повинні оберігати їх спадок.

Після 24 лютого багато українців почали відмовлятись від російського контенту, а саме музики, кіно, відео на YouTube.

Але, на жаль, ще є люди, які не усвідомлюють, чому не варто споживати російський продукт. За кожне прослуховування чи перегляд відео «капає копійка» блогеру чи артисту, а він, у свою чергу, повинен сплачувати податок державі, а ці гроші, відповідно, йдуть на армію, на війну в Україну.

Варто сказати, що тут вже не так справа в прослуховуванні чи перегляді, а як у своїй власній гідності, повазі. В той час, як ми слухаємо музику російського артиста, гинуть українські військові, цивільні. «Я слухаю, бо мені це подобається», «в Україні немає замінника Скріптоніта, ЧБД», але навіщо шукати іншого та замінювати когось? Зазвичай, це кажуть ті люди, які не хочуть змінювати своє середовище та від’єднуватись від російського простору. У нас є багато митців, які створюють чудову музику, кіно, відповідно, популяризують українську культуру в маси.

Говорячи про культуру, то не варто забувати й про спорт, адже це також є вагома частина культурного життя будь-якої країни.

Завдяки нашим спортсменам на світовому рівні про Україну знають та пам’ятають. Українці на спортивних змаганнях посіли чимало призових місць, відповідно, це і є престиж для країни. Варто зазначити, що спортсмени з різних країн також підтримують Україну на міжнародному рівні: допомагають біженцям, виділяють кошти на армію.

Варто додати, що у Маріуполі, внаслідок обстрілів, знищено мозаїку Алли Горської та Віктора Зарецького.

Це винищення мистецтва, яке зберігалось десятки років. Росіянам важливо зруйнувати те, що створювали і створюють українці. Тільки вони забули, що в пам’яті все зберігається та історію не перепишеш, лише вони це вміють робити у своїй країні в підручниках з історії.

Окупанти знищують театри, музеї, картини, для того, щоб українці втратили все, що творили роками, аби потім вони прийшли на нашу землю і нав’язували своє російське: від Катєріни ІІ до Пушкіна з Лєрмонтовим.

Кажуть, що читати російських письменників можна, адже вони не причетні до війни. Але чому ж, окупанти, які прийшли в міста на Сході України, спалюють книги українською, книги з історії України. Бо вони розуміють, що наша культура має багату історію, і тому, її не повинно існувати.

Для багатьох із нас завжди в пріоритеті був російський контент, якщо порівнювати із українським. Мабуть, тому, що нам завжди намагались зі всіх сторін нав’язувати думку про те, що «культура поза політикою». До прикладу, багатьом подобається Дудь, не розібравшись в його діяльності, бо вважають, що він хороший, підтримує Україну, але все не так, як здається. Вони навмисне створюють цей певний образ для українців, адже їм це вигідно. На жаль, авдиторія Дудя, і ще деяких ліберальних росіян, складається переважно з українців. Їхній контент під час повномасштабної війни, побудований для нас, щоб ми не забували про росіян та досі шукали хороших там, де їх нема.

Як тільки розпочалась повномасштабна війна, кожен з публічних осіб, обрав свою сторону,

до прикладу, Басков, Канделакі та інші, стали на захист своєї держави, підтримали війну, відповідно, культурні діячі не є поза політикою, бо мають вплив на людей, які цікавляться їх діяльністю.

«Культура поза політикою» – це проросійський наратив, який активно розповсюджує росія, що є вигідно їм, і, відповідно, деякі українці, у свою чергу, це підловлюють та просувають між собою.

Наостанок хочеться процитувати слова героя Романа Ратушного: «Знімайте рожеві окуляри, і випалюйте в собі всю російську субкультуру».

І чи досі може виникати питання «культура поза політикою»? 

Культура та політика є невід’ємними, і ми повинні це зрозуміти. Адже культура – це код нації, через який нас хочуть знищити. Доки ми будемо вважати, що культура поза політикою, до того часу ми не зможемо позбутись росіян у своєму просторі. Тому, потрібно фільтрувати контент, який ми споживаємо та підтримувати українське.