Чому Маріуполь, Херсон та Одеса не росія? Міста, на століття старші за імперські дати.

Росіяни вважають, що вони мають право претендувати на Одесу, Херсон та Маріуполь, акцентуючи на тому, що поява цих міст зобов’язана росії та катерині ІІ. На місці нинішнього Кропивницького росла кропива та бур’яни, а до катерини ІІ береги сучасного Дніпра поростали очеретом, і взагалі, до росії в степу і в Криму тільки вовки вили.

Але такі уявлення, нав’язані століттями переписування історії, абсолютно не відповідають дійсності. Вже у середині XVIII століття українці та представники інших народів обживали Південь. Козацькі поселення, розкидані по степу, досягали берегів Чорного та Азовського морів. Це було ще до російського приходу.

У XVI столітті на території сучасного Маріуполя стояла козацька фортеця Кальміус – центр Кальміуської паланки війська Запорізького, а на місці Херсону ще в 1730-х запорожці заснували Олександрів шанець – осередок Інгульської паланки. На місці Дніпра, дореволюційного Катеринослава, за часів Речі Посполитої височіла фортеця Кодак, а пізніше розміщувалась запорізька Кодацька паланка.

Росіяни чомусь не згадують, що і створення Одеси відбулося на 400 років раніше у заснуванні фортеці та торгового порту на місці Одеси – перші згадки про Коцюбїїв, більш відомий під назвою Хаджибей, датуються аж 1415 роком.

Як російська імперія будувала Новоросію на крові.

Достатньо кількахвилинного відвідування “Вікіпедії”, аби переконатися, що росія аж ніяк не може висувати претензії на заснування поселень в степовій та причорноморській Україні. З іншого боку, заперечувати активізацію та величезну швидкість колонізації Півдня саме за часів російської імперії виключено. Але не варто ігнорувати і те, що цьому процесу передували звичні для росії переселення, утиски та злочини.

Зруйнування Запорізької Січі військами Катерини ІІ в 1775 році – добре відома трагічна сторінка української історії. Але значно менше людей пам’ятає, що одною Січчю імператриця не обмежилася. 

Після ліквідації серця козацької вольниці на території Запоріжжя залишалось майже 6 тисяч козацьких поселень – зимівників, які російські війська методично руйнували протягом наступних років – очищаючи землі для “колонізації”.

Подібними насильницькими методами до загарбання готувався і Крим. Після війни з Туреччиною та анексії Кримського ханства 1783 році Катерина видала указ, згідно з яким з Криму було силою виселено до степових регіонів 32 тисячі вірмен та греків, що підірвало кримські економіку та суспільство і зробили неможливим опір російській агресії.

Всюди, де ступала російська стопа, існуючі поселення та громади нищилися, щоб потім на їх руїнах побудувалися нові і були оголошені “своїми”. 

Зокрема такою була доля нинішнього Кропивницького, який за імператриці Єлизавети козакам довелось залишати, бо імперському уряду заманулося поселити на півдні України сербів. Вся історія “колонізації” Півдня України наповнена такими сценаріями. 

Кров і сльози тисяч людей, чиї життя та сім’ї були зруйновані імперією, – це підвалина міфу про “російську колонізацію”. 

Український Південь завжди був українським.

Чи не найбільше росіяни люблять розповідати про економічні успіхи та свою провідну роль в історії розвитку Причорномор’я в період імперії. Але вперто ігнорують факт: більшість населення регіону в часи імперії складали українці, а отже, це їх право пишатися цими досягненнями. 

Наприкінці XVIII століття, коли регіон вже був цілком освоєний, на території Азовської і Новоросійської губернії українці становили 74% населення. І попри всі намагання російської імперії “розбавити” українську більшість іноземними колоністами, досягти цього так і не вдалося.

На жаль, по-справжньому “русскій мір” проникав на український Південь через русифікацію і заборону української мови і культури.

Тому, розповідаючи історію великих міст Півдня, ми маємо пам’ятати, що імперська спадщина – вельми специфічна, і імператори-засновники здебільшого виступали як руйнівники. 

Адже росія переконана, що українська приналежність Одеси, Дніпра, Миколаєва – це якесь історичне непорозуміння. Бо велика імперія прийшла і понабудовувала в дикому степу міст і заводів, а потім дурний ленін і ще дурніший хрущов віддали все це “хохлам”.

Кожен українець має усвідомлювати, що всі ці пропагандиські тези – вигадка. Бо історія українського Півдня починається задовго до ініціатив російських імператорів та імператриць. Більш того, Степ і Причорномор’я не стали в якийсь момент українськими – внаслідок колонізації чи якихось дій правителів – вони завжди були українськими.