Максим Фесенко

Є епохи, про які говорять багато, наприклад період Київської Русі, час козацтва і визвольні змагання. Однак є й такі періоди, про які говорять мало, і серед них епоха Великого князівства Литовського. Причини — політична боротьба, нестача перевірених історичних джерел або навмисне викривлення історії.
ВКЛ стало своєрідним продовженням Київської Русі, «де старого не рушилось і нового не вводилось». Це був час, коли давньоруські традиції, культура й духовність зберігалися на українських землях. А втім, запекла боротьба з Московським князівством дещо затьмарила цей період і залишила нам небагато історичних джерел, що ускладнює наше розуміння цієї важливої епохи.

Українська дипломатія відзначалася злетами й перемогами — від перших контактів київських князів із середньовічними імперіями до здобутків і падінь епохи незалежності. Сучасний етап розпочався з незалежності, що відкрила шлях інтеграції до міжнародних структур. Утвердження незалежності було нелегким. Будапештський меморандум 1994 року перетворився для українців на холодний душ. Він мав би навчити не вірити в пусті обіцянки. Але Україна продовжує ходити манівцями, сподіваючись на ласку інших держав.
28 лютого 2025 року в Білому домі переговори щодо угоди про корисні копалини обернулися катастрофою для України та Європи. Настав час зрозуміти, що дипломатія існує не час від часу, а постійно. І ця постійність не робить її приємною.

Кожна сфера має своїх новаторів — тих, хто розбиває усталені рамки й відкриває нові горизонти. У світі української культури Лесь Курбас займає по-справжньому важливе місце. Він не просто творив вистави — він змінював саме уявлення про театр. Його інноваційний підхід, сміливість і відданість мистецтву стали рушійною силою для багатьох поколінь акторів, режисерів і діячів культури загалом. Навіть у найскладніших умовах — під час революційних зламів і репресій — Курбас знаходив сили для творчості. Його вистави ставали проявом патріотичного духу й духовного відродження народу.
У роковини народження Леся Курбаса згадуємо яскраві сторінки його життя та аналізуємо вплив на українську культуру.

20 лютого 2014 року — офіційна дата початку окупації Криму, яку закріпила Верховна Рада у вересні 2015 року. За основу взято перші зафіксовані випадки порушення порядку перетину українського кордону в районі Керченської протоки й використання російських військових підрозділів, розташованих у Криму.

З 20 по 22 лютого 2014 року Росія розпочала агресивні дії, що пізніше переросли в окупацію Кримського півострова. Саме 23 лютого система управління Південного військового округу ЗС РФ перевела угруповання в Криму в повну бойову готовність. Підрозділи, залучені для посилення Чорноморського флоту, вийшли з постійних позицій.

Сьогодні ми покажемо вам кадри прихованої агресії, що назавжди змінила історію України.

Донбас — шахтарський край, де терикони стоять поруч з покинутими заводами. Колись це був індустріальний центр, сьогодні його часто згадують у контексті війни, сепаратизму й невизначеності. Цей багатонаціональний регіон — своєрідний плавильний котел. Тут перемішалися культури, звичаї та характери, створивши унікальний світогляд. Робітники, які працювали до знемоги, звикли до труднощів і навчилися сприймати світ просто: праця — основа життя, влада — джерело проблем. Злочинні угруповання і робітничі містечка співіснували поруч. У цьому поєднанні сформувалась особлива культура.

Про кримінал, пусті обіцянки й роздмухування сепаратизму в одному з найбільш працьовитих регіонів України в сьогоднішньому дописі.

Кожен народ прагне відчути свою неповторність і пишатися глибоким корінням. Не виняток й українці. Історія України — багата й цікава. Але інколи її намагаються зробити ще більш захопливою, додаючи фантастичні деталі. Звідси й беруться псевдонаукові теорії, які малюють українців як «богообраний народ», що винайшов усе на світі — від колеса до пірамід.
Чи дійсно Київська Русь — нащадок Великої Скіфії? Чи був Христос українцем? І чи справді всі народи світу походять із Карпат?

Намагаємося зрозуміти, звідки з’явилися ці питання — в сьогоднішньому дописі.

Чи знали ви, що Степан Бандера міг одночасно грати кілька шахових партій, а Іван Франко розумівся на грибах не гірше за досвідченого міколога? Що Симон Петлюра диригував хором і організовував театральні постановки, а Іван Мазепа грав на торбані й створив мелодію, яку потім назвали народною? Історичні постаті — це не лише суворі рішення та великі битви. Це люди, які, як і ми, жили щоденним життям, мали улюблені заняття, раділи й надихалися своїми хобі. Ці захоплення відкривають несподівані грані тих, кого ми звикли сприймати лише як героїв підручників.
У сьогоднішньому дописі поговоримо про те, як українські історичні діячі проводили вільний час і що надихало їх на великі справи.

Переговори — як партія в шахи. Кожен хід ретельно прораховується, і кожен програш коштує дорого. Вони бувають швидкі, мов блискавка, коли рішення ухвалюють за лічені хвилини. А бувають довгі, як марафон, що триває години або навіть дні. Переговори можуть бути гарячі — у запалі суперечок, або холодні — де кожне слово важить тонну. Але чи завжди вони приносять результат? Мінські угоди — це приклад складного дипломатичного компромісу, що народився на тлі війни й хаосу.

У цій статті розглянемо, що було здобуто за столом переговорів і який це мало вплив на Україну.

Путчі бувають різні. Криваві, безкровні, миттєві й затяжні, а ще успішні та невдалі. Піночет у Чилі захопив владу й перетворив країну на одну з найбільш економічно стабільних і розвинених у регіоні. Пак Чон Хі в Південній Кореї зміг підняти державу з післявоєнних руїн і забезпечити їй економічне зростання. Державний комітет із надзвичайного стану в СРСР навпаки поставив останню крапку в історії країни. Спроба зупинити перебудову й відновити радянську систему стала каталізатором для змін, яких не можна було зупинити. Тоді, коли одні намагалися зберегти імперію, інші скористалися можливістю проголосити незалежність. У сьогоднішньому дописі про те, як путч став останнім акордом для СРСР, а для України — переломним моментом на шляху до самостійності.

«Зеківський генерал», безстрашний правозахисник, голос українського спротиву. Він був лідером, який не боявся відкрито протистояти тоталітарній системі. Його слово ставало зброєю, а ідеї — натхненням для тисяч.
Його життя обірвалося раптово й трагічно, але спадщина живе далі. Сьогодні, у річницю народження В’ячеслава Чорновола ми поговоримо про цю неймовірну людину, яка своїм прикладом показала, що навіть одна особистість може боротися, надихати й змінювати систему.