Таємниці дозвілля українських діячів

Степан Бандера: шахи, спорт і несподівані таланти

Степан Бандера, відомий своєю незламністю, ніколи не був професійним спортсменом, але спорт у його житті завжди був важливим. Попри слабке здоров’я, підірване Першою світовою війною, він підтримував себе у формі. Його девізом могла б стати фраза: «У здоровому тілі – здоровий дух». Вступ до скаутської організації «Пласт» став справжнім випробуванням. Через запалення суглобів у 12 років він ледве ходив, але наполегливість допомогла йому подолати всі перешкоди. Так він не тільки став пластуном, але й приєднався до Українського спортивного товариства.

Шахи мали особливе місце в його житті. Він почав грати ще в часи навчання в Стрийській гімназії та міг одночасно вести кілька партій. У музеї Стрия досі зберігається шахова дошка й фігури, якими він користувався. Існує легенда, що в Мюнхені Бандера мав паспорт Стефана Попеля — видатного шахіста з Галичини. Проте історики не мають чітких підтверджень цієї версії. Не менш цікавою була його любов до баскетболу. Незважаючи на невеликий зріст, Бандера відзначався майстерною грою лівою рукою. У Німеччині він відвідував футбольні матчі клубу «Мюнхен-1860». Це підкреслює його симпатію до індивідуальності навіть у спортивних уподобаннях.

Михайло Грушевський і його любов до книг

Михайло Грушевський, видатний історик і суспільно-політичний діяч, був пристрасним бібліофілом. Ще юнаком він почав формувати власну бібліотеку, надихаючися батьківською колекцією. Там були альманах «Хата», «Енеїда» Івана Котляревського й твори Миколи Гоголя. Перші книжки, придбані за власні кошти, містили твори Дікенса, Байрона, а також українські видання, серед яких особливе місце посідали видання «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Його бібліотека, що створювалася впродовж багатьох років, налічувала тисячі томів з історії, літератури, археології та фольклористики. Грушевський замовляв книги через каталоги, збирав рідкісні видання, серед яких збірки «Київської старовини» й «Архів Південно-Західної Росії». На момент 1930-х років його зібрання складало близько 4000 книг, які стали невіддільною частиною його роботи й натхнення.

Симон Петлюра: диригент, театрал, культурний амбасадор

Симон Петлюра з дитинства тяжів до мистецтва. Його однокласник Іван Рудичів згадував, як Петлюра співав у хорі, диригував бурсацькими колективами й виступав у театральних постановках. Улюблені українські пісні він записував у власний співаник, а потім заохочував друзів їх виконувати. Театральні сценки часто організовував сам, нерідко грав у них жіночі ролі. Справжнім випробуванням для нього стала заборонена кантата Миколи Лисенка «Б’ють пороги», виконання якої коштувало йому місця в семінарії, але посилило відданість українській культурі.

У 23 роки Петлюра розпочав кар’єру мистецького критика. Він писав театральні й літературні рецензії для «Ради» та «Слова». Критикував неактуальний репертуар, закликав ставити вічні твори Шекспіра, а також сучасників — Сметани й Монюшка. У 1919 році Петлюра започаткував культурний проєкт — відрядив Українську республіканську капелу до Західної Європи. Диригент Олександр Кошиць і ансамбль виступали в 45 містах, отримуючи схвальні відгуки західної преси. Пісня «Щедрик» стала символом української культури, а Петлюра бачив у цьому інструмент культурної дипломатії.

Іван Франко: гриби, риболовля та любов до природи

Іван Франко з дитинства обожнював збирати гриби. Цьому його навчив батько. Письменник добре знав гриби, умів розрізняти навіть умовно їстівні, знав їхні назви латиною. За спогадами сина Тараса, Іван Якович любив блукати лісом босоніж із кошиком у руці. Грибництво завжди супроводжувалося тривалими прогулянками, які надихали його на творчість. У родині Франків із грибів готували різноманітні страви, серед яких його улюбленою була молода картопля з білими грибами.

Не меншою пристрастю була риболовля. Франко залучав до цього заняття друзів і знайомих. Він ловив рибу руками, сітями або саком, який плів самостійно. Іван Якович мріяв про власний ставок, але цій мрії не судилося здійснитися. Любов класика до природи, походів і риболовлі залишила яскравий слід у його житті й творчості.

Іван Мазепа: музикант й автор мелодії XVIII століття

Іван Мазепа був не лише гетьманом, а й талановитим музикантом. Він віртуозно грав на торбані — інструменті, що став символом еліти Речі Посполитої, а згодом і козацької старшини. Однією з найвідоміших його композицій стала мелодія «Ой горе тій чайці». У радянські часи її оголосили народною, але документи свідчать, що автором був саме Мазепа. Ця мелодія стала популярною у XVIII столітті, а Іван Мазепа довів, що музика може бути частиною національної ідентичності навіть у буремні часи.

Захоплення президентів незалежної України

Віктор Ющенко, третій президент України, мав захоплення, що дивували багатьох. Його пристрасть до бджільництва стала символом спокійної та врівноваженої натури. А ще предметом низки мемів. Ющенко не тільки доглядав за пасіками, але й відновлював традиції українського медоваріння. Не менш важливим для нього було захоплення археологією. Він особисто брав участь у розкопках. За деякими свідченнями, самостійно реставрував знахідки.  

Леонід Кравчук і Леонід Кучма поділяли спільну пристрасть — полювання. Кравчук згадував, як полювання допомагало йому розмірковувати над важливими проблемами, а для Кучми це було родинною традицією. Двоє президентів часто обговорювали гострі політичні й економічні питання під час полювання. Їхня любов до цієї справи стала своєрідним майданчиком для ухвалення державних рішень.