Російський вплив в Україні після касетного скандалу 2000 року

Для Росії Україна завжди була ціллю номер один

Велика кількість ресурсів, насаджені проросійські наративи, слабкі державні інституції та мрії Росії про повернення своєї величі зробили Україну головною ціллю для московського впливу. Починаючи з 2000-х років, коли в Росії змінився уряд, а Україна втратила свої позиції на міжнародній арені, кремлівські очільники намагалися показати, що вони всіляко підтримують Україну і є її головними партнерами. Першим дзвіночком про зміну курсу в бік, вигідніший Москві, стала відставка прем’єра Віктора Ющенка. Він, як людина, яка на початках була компромісним рішенням для олігархічних кланів і мала гарні стосунки з політиками західного світу, став жертвою політичних ігрищ, що розгорталися за його спиною, зокрема через його реформи.

26 квітня 2001 року можна вважати днем початку активної фази російського впливу

Саме тоді Ющенко та його уряд були відправлені у відставку Верховною Радою. Невдовзі в українській політиці на керівних позиціях з’явилися нові обличчя, які наразі відомі нам як найголовніші проросійські діячі. Це були Віктор Янукович і Віктор Медведчук. Перший очолив уряд України й був головним кандидатом від влади на президентських виборах у 2004 році, після прийняття Кучмою рішення про відмову балотування на третій президентський строк, а другий став головою Адміністрації Президента України й, фактично, сірим кардиналом української політики.  

Не тільки на внутрішньо, але й на зовнішньо

Після касетного скандалу влада України, яка на той час проводила політику багатовекторності й намагалася не дистанціюватись від прозахідного та проросійського векторів руху, втратила довіру західних партнерів. В очах представників західних країн Кучма був авторитарним керівником, який переслідує опозицію та намагається придушити альтернативну думку. У березні 2002 року російська сторона зробила спроби залучити Україну до Євразійського економічного співтовариства, де головну роль відігравала Росія. Це призвело б до того, що ми стали б ще більш залежними від російських товарів і послуг, а подальше скуповування російськими олігархами української стратегічної промисловості вкинуло б Україну в економічну кабалу від Москви.

Скандал із «Кольчугами»

Також цього року відбувся остаточний розлад у відносинах із західними країнами, який було викликано скандалом із «Кольчугами». Його суть полягала в тому, що Україна ніби продавала Іраку(який був супротивником США й на який були накладені санкції) радарні комплекси «Кольчуга» — завдяки їм можливо було відстежувати рух американських літаків. Цей скандал викликав хвилю обурення і поставив хрест на намаганнях України зблизитися з НАТО. Ілюстрацією того, що Україна стала небажаною для західних лідерів був саміт НАТО 2002 року в Празі. Тоді лідери США й Великої Британії не бажали сидіти поряд з українським лідером, а тому розсадження очільників країн було не за англійським алфавітом, а за французьким. 

Це показове ставлення до України дало змогу Кремлю ще більше шантажувати нашу країну й розхитувати ситуацію зсередини. Конфлікт навколо острова Тузла, який має важливе значення для судноплавства в межах акваторії Азовського моря, став кульмінацією впливу на внутрішню та міжнародну політику України — і був можливим саме завдяки цьому епізоду. Росія розуміла, що наша держава тепер не матиме великої підтримки з боку західного світу, а тому вирішила випробувати нашу реакцію. 

Конфлікт розпочався у вересні 2003 року

Після робочої поїздки Путіна в Краснодарський край, де він затвердив план «взаємодії міністерств і відомств для розв’язання проблеми воєнно-дипломатичної присутності РФ у Чорноморсько-Азовському регіоні». Уже до кінця цього місяця за вказівкою губернатора краю розпочалося будівництво дамби, яка повинна була з’єднати острів із материковою частиною Росії. Цю дамбу будували, бо росіяни не вважали Тузлу островом, який належить Україні, а частиною коси, що простягалася з Краснодарського краю та була розмита водою в 1925 році. 

Що ж отримала б Росія з приєднанням острова до себе? Контроль над островом давав би їй можливість диктувати нові правила проходу  військових і цивільних суден, у тому числі фінансові потоки від забезпечення проходу протокою. А ще це показало б очільнику Кремля, що Україна не готова захищати свою територію, а тому анексія Криму могла б статися раніше. 

Весь жовтень 2003 року відбувались активні заходи з будівництва дамби

Численні консультації політиків різного рівня не приносили бажаного результату — будівництво продовжувалось. Леоніду Кучмі навіть довелося перервати свої закордонні візити для слідкування за цією ситуацією. Як і в 1992–1994-х роках під ризиком знаходилися державний суверенітет і територіальна цілісність України. Тільки 23 жовтня 2003 року, коли до острова залишалося близько ста метрів, будівництво зупинилось. У листопаді пролунала офіційна заява, що будівництво буде припинено. 

Проте отримавши цю поразку, Кремль вирішив привести свого кандидата до влади в Україні. Віктор Ющенко, який був головною фігурою української політичної опозиції, був невигідний росіянам, оскільки він дотримувався чіткого прозахідного курсу, а його високий рейтинг ставив під загрозу спроб привести Віктора Януковича до влади. За однією з версій саме росіяни стоять за отруєнням Віктора Ющенка діоксином. Так, американська розвідка посилається на соратників третього президента, висуваючи таку гіпотезу.

Росія не змогла отримати контроль над Україною

Але ні отруєння головного кандидата в президенти, ні «вкрадений» другий тур так і не дозволили Росії отримати повний контроль над Україною в політичному плані. Українське суспільство, попри всі ці події намагалося вирватися з полону російського впливу й самостійно вирішувати свої справи. Ми бачимо, що всі ці події є взаємопов’язаними й можемо зібрати їх в єдиний пазл.