Жорстокість, підлість і кровожерливість – не нові риси для російської армії вбивць, мародерів, ґвалтівників та злочинців.
Після звільнення Бучі, Ірпеня, Гостомеля та великої кількості інших населених пунктів, світу відкрились страшні кадри та історії від яких холоне кров.
На державному рівні російська пропаганда кричить та репетує про свою “доблєсную армію асвабадітєлєй”, про те, що “солдат рєбьонка нє обідіт”, але насправді ці військові злочинці ґвалтували та катували дітей, жінок, чоловіків та літніх людей.
Українська історія знає чимало випадків, коли “визволителі” приходили і проводили звірячі каральні місії, одним з таких є Батуринська різанина.
313 років тому військо російського царя Петра І жорстоко знищило українське місто Батурин. На той час місто було гетьманською столицею Мазепи. Під час Північної війни гетьману Івану Мазепі стало зрозуміло, що Петро І порушує свої обіцянки протекторату та починає нищити основи української державності і вирішив позбутися впливу Московії. Відбулись домовленості із шведським королем Карлом ХІІ про спільні дії проти Петра І. Дізнавшись про це, російський цар у відповідь відправляє військо для каральної операції в Гетьманщині, одна з цілей – знищити Батурин. Батурин був добре укріплений, оскільки становив собою фортецю, і був оснащений гарматами. Від капітуляції мешканці відмовилися і тримали оборону кілька днів. Нападники зуміли потрапити всередину міста через допомогу зрадника, який показав таємні ходи.
Зрадником був один із полкових старшин, Іван Ніс, який прибув до Меншикова і вказав йому таємний спосіб добути Батурин. Втім, пізніше він особливою повагою у московитів не користувався і помер у 1715 році.
Московські війська на чолі з Меншиковим увірвались у Батурин. В історію України це увійшло під назвою “Батуринська трагедія”, або ж “Батуринська різанина”. Були вирізані більшість мешканців, закатовані та страчені. Навіть трупам відтинали голови та насаджували на вістря. Люди ховались у церквах, але озлоблені стрільці розбивали двері та закидали у вікна факели. Разом з мешканцями вигоріло п’ять батуринських церков. Місто було розграбоване та спалене. Керівників оборони катували і стратили, оборонців розіп’яли на хрестах.
Французькі часописи, отримавши інформацію з України, вийшли із заголовками: «Страшна різня», «Жінки й діти на вістрях шабель». «Газет де франс» писала: «Усі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів… Ціла Україна купається у крові».
Усього в Батурині винищили, за різними підрахунками істориків, від 11 до 14 тисяч людей, у тому числі дітей, жінок, літніх людей.
Микола Маркевич (1804—1860) пише:
Сердюки були частиною вирізані, частиною пов’язані в одну юрбу мотузками. Помстившись за вчорашнє, Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами; військо, скрізь і завжди готове до грабунку, разсеялось по домівках обивательським, і, не розбираючи невинних від винних, винищило мирних громадян, не пощадив ні жінок, ні дітей. «Сама звичайна смерть була живих четвертувати, колесувати і на палю садити, а далі вигадані були нові роди мук, саме уяву в жах приводять.
Після спалення Батурина, у великих та малих містах, що зайняла російська армія, вивішували царські укази до українського народу, а поруч виставляли голови полонених з гетьманської столиці, наколоті на палю. Залякані городяни не мали вибору і писали чолобитні царю. Ці чолобитні Петро І отримав у день обрання нового гетьмана і вони мали показати провал задуму Мазепи та розвіяти сумніви у тих, хто не визначився зі стороною
Аналогії з сьогоденням провести нескладно. Висновки робимо самостійно. Проблема не в конкретних солдатах, проблема у світосприйнятті їх нації. Сьогодні, як і століття тому, Росія продовжує орудувати своїми «перевіреними методами» – підступною агресією та жорстокістю. І Україна залишається тим щитом, який боронить кордони Європи від хворобливих планів Кремля.
Дата публікації: 4 Червня 2022