«Україна починається з тебе». Життєвий шлях Вʼячеслава Чорновола

Знатний рід Чорноволів

В’ячеслав Максимович Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району Київської області (нині Черкаська область) у сімʼї вчителів. Батько походив з козацького роду Чорноволів, мати — з роду меценатів Терещенків. Те, що говорили про нього: «Чорновіл — западенець», — просто вигадка, яку активно поширювали під час виборів 1991 року, бо в нього для того часу були досить радикальні погляди, що, як деякі вважали, характерно для уродженців Заходу України. Дитинство В’ячеслава Максимовича було складне, бо сім’я завжди була під наглядом спецслужб. Його батька переслідували, тому Чорноволи були змушені час від часу переїжджати з місця на місце.

Юнацькі роки

Свої юнацькі роки В’ячеслав присвятив журналістиці. Спочатку вступив в Київ на філологічний факультет, а згодом перевівся на факультет журналістики. Уже тоді він через свої політичні погляди мав проблеми з владою і був відсторонений на рік від навчання в університеті. У 1960 році Чорновіл закінчив Київський університет з відзнакою. Під час випускного вечора він пішов на Володимирську гірку й дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.

Працював на телебаченні у Львові. Згодом став редактором передач для молоді. Щоб продовжити свою роботу в літературі, він переїхав до Києва, де працював на будівництві Київської ГЕС. Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, Б. Грінченка. Цікавий факт: темою його дисертації була громадська діяльність Бориса Грінченка. Варто зазначити, що через його політичні погляди В’ячеславу не дали змоги захистити кандидатську.

Громадська діяльність

Разом з іншими В’ячеслав започаткував рух шістдесятників і дисидентів, що дало йому змогу вести активнішу громадську діяльність і шукати однодумців у боротьбі за правду й волю проти радянської системи. Брав участь у діяльності Клубу активної творчої молоді, виступав за незалежність України, розвивав українську культуру разом зі своїми товаришами. Початок дисидентського руху Чорновіл заклав у вересні 1965 року акцією в кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків». Там він разом з Василем Стусом та Іваном Дзюбою публічно засудив дії радянської влади, а саме арешти представників української інтелігенції. За місяць до того Чорновіл виступив із засудженням тоталітарного режиму на відкритті пам’ятника Т. Шевченку на Гуцульщині. Звісно, після цього радянська влада почала його переслідувати ще сильніше, але В’ячеслава це не зупинило: він продовжував боротися.

У 1967 році вийшла збірка «Лихо з розуму» авторства Чорновола, в якій він детально описав історії представників української інтелігенції, що зазнали репресій від радянського режиму. За кордоном ця публікація відразу стала популярною. Завдяки їй світ узнав правду про дії радянської влади, тимчасом як радянська пропаганда намагалася показати, як у країні совʼєтів гарно живеться. Після того Вʼячеслава Чорновола засудили — це було його перше позбавлення волі, бо до того часу його засуджували тільки до примусових робіт на 3 місяці за те, що він відмовився давати свідчення проти своїх друзів.

Після звільнення він почав випуск журналу «Український вісник», де публікувалися матеріали самвидаву, писав правду про срср. Згодом Чорновіл був заарештований удруге й засланий у Якутію: у 1972 році відбулася «зачистка» української інтелігенції, в яку потрапив і В’ячеслав Чорновіл. Відбуваючи термін ув’язнення, Чорновіл не припиняв своєї боротьби і в 1979 році став членом Української Гельсінської групи. У 1980 році його знову заарештували за участь в УГГ та опозиційні виступи. Не випадково йому дали псевдонім «неугомонный», бо він не припиняв активно висловлювати свою громадянську позицію.

У 1985 році Чорновіл повернувся в Україну,

відновив діяльність у національно-визвольному русі. Поновив видання «Українського вісника». Був одним з ініціаторів створення УГС, яка була першою опозиційною до радянської влади організацією. Через рік зародився Народний рух України «За перебудову», до якого спочатку Чорновола допускати не хотіли. Він і сам спочатку ставився до нього з сумнівом, бо Рух був створений з ініціативи Л. Кравчука. А втім, згодом рухівці самі обрали курс Чорновола на незалежність України.

В’ячеслав Максимович займався перепохованням В. Стуса та інших у Києві, організував Живий ланцюг Соборності від Києва до Львова 21 січня 1990 року.

Саме 1990-1991 роки стали для В’ячеслава Чорновола визначальними.

Він виграв вибори до Верховної Ради України і Львівської облради. У той час зародилася парламентська опозиція «Народна рада», лідером якої став він. Також Чорновіл був одним з ініціаторів проголошення Декларації про державний суверенітет України в 1990 році й Акту проголошення незалежності України в серпні 1991 року. Він добився указу президії Верховної Ради «Про заборону діяльності КПУ».

Вибори 1 грудня 1991 року. «Програв не я, програла Україна»

В’ячеслав Максимович балотувався на посаду президента України разом з Л. Кравчуком і ще чотирма кандидатами. Перемогти не зміг: зайняв друге місце з 23,27 % голосів. Найбільше за нього проголосували на Заході України. 

У 1992 році Чорновіл став лідером партії «Народний Рух», розвивав та чітко вибудував програму фракції. На парламентських виборах 1998 року партія на чолі з Чорноволом зайняла друге місце, набравши 9,4 % голосів. На жаль, у Народному Русі відбулася внутрішня суперечка: Чорновола хотіли скинути з посади керівника партії. Той конфлікт В’ячеслав Максимович переніс важко: у нього стався серцевий напад.

Загибель

1999 рік — президентські вибори. В’ячеслав Чорновіл розпочав поїздки регіонами України, щоб повернути народу довіру партії «Народний Рух України», і йому це вдалося. 25 березня того ж року, коли Чорновіл повертався до Києва, на шосе під Борисполем його автомобіль врізався в КамАЗ. Чорновіл і його водій загинули на місці. Обставини інциденту доволі загадкові. Фактично за цю справу ніхто не взявся. Наступного ранку після аварії керівник МВС Юрій Кравченко заявив про нещасний випадок і сказав, що слідство іншої версії не розглядатиме. Про водія КамАЗу повідомили, що він начебто помер від серцевого нападу, але насправді він змінив місце прописки.

Колишній заступник генпрокурора підтвердив, що Чорновіл після аварії залишився живим і його добили кількома ударами кастета. Справу Чорновола багато разів закривали і поновлювали.

Минули роки, та забути Вʼячеслава Чорновола українська нація не може.

Ця людина є прикладом боротьби за правду і свободу свого народу. Для українського народу він є вчителем того, як потрібно любити свою країну, як потрібно за неї боротися.