«Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці бʼються». Історія Ніла Хасевича

Дитинство

26 листопада 1905 року на Рівненщині в селі Дюксин у родині священика народився Ніл Хасевич — майбутній художник-графік, громадсько-політичний діяч, лицар Срібного Хреста Заслуги.

Мав двох старших братів — Анатолія й Федора. Вони стали священиками на Волині. Пізніше Анатолія закатували поляки в селі Деревʼяне поблизу волинського містечка Клевань, а Федір загинув після війни на засланні в Сибіру. 

Ніл з дитинства мав потяг до малювання.

Він також навчався в духовній семінарії і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні.

Коли Хасевичу було 14 років, у його житті сталася трагічна подія. 1922 року  Нiл разом з матірʼю їхав на навчання до Рівного, і на залізничному переїзді вони потрапили під потяг. Мати загинула, а хлопець утратив ліву ногу до коліна. Уміючи різьбити по дереву, Ніл сам виготовив собі протез і наполегливо йшов до мети — здобути освіту. Він продовжив навчання в художній майстерні Василя Леня в Рівному.

Студентські часи

У 1925 р. Хасевич екстерном закінчив гімназію, рік працював помічником іконописця. Гроші, отримані як компенсацію за каліцтво від французької компанії, що володіла залізницею, витратив на навчання в Академії мистецтв у Варшаві, спочатку як вiльний слухач, а від 1930 р. як повноправний студент. Обрав факультет графіки.

Студент Петро Мегик, який теж навчався тоді у Варшаві, згадував про Хасевича: «Невеликого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги — деревʼяна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза. Пильно вчиться і неймовірно матерiально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда. Рисунки ж його свідчать про неабиякий мистецький хист».

Від 1926 року у Варшавській академії образотворчих мистецтв відбулося становлення Ніла Хасевича як художника. Там він остаточно зупинився на графіці. Замислюючись над специфікою мистецтва, 24 лютого 1934 року записав:

«Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все».

1927 р. Ніл Хасевич став одним зі співзасновників мистецького гуртка «Спокій»

у Варшаві. До його складу входили українські студенти Варшавської академії образотворчих мистецтв, і на 1939 р. їх було вже 33. За роки існування гуртка організовано 13 виставок, у тому числі дві пересувні на Волині.

У 1930-х роках належав до студентської спілки «Запоріжжя». Захистивши дипломну роботу на тему «Святий Володимир», 1935 р. Ніл здобув диплом про вищу художню освіту з правом учителювання в середніх школах. 1931 р. його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан», а наступного року портрет гетьмана Івана Мазепи його пензля — дипломом Варшавської академії. У Варшаві він наполегливо працював і вдосконалювався у створенні дереворитів (гравюра на дереві) та екслібрисів (книжкових знаків). Протягом 1930-х років він здобув визнання в мистецьких колах Європи.

Його твори були представлені на 35 виставках.

Роботи художника експонувалися не тільки на крайових виставках, але і в Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаґо, Нью-Йорку. У 1937 р. він здобув третій приз на виставці дереворитів у Варшаві. Уже за два роки в польській столиці вийшов друком художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича», а у Філадельфії побачив світ «Екслібрис Ніла Хасевича». У мистецьких колах його ім’я ставлять в один ряд з іменами Юрія Нарбута, Василя Кричевського, Петра Холодного.

Активний діяч ОУН

З початком Другої світової війни він повернувся до свого села й деякий час учителював, співав у церковному хорі, а згодом став членом ОУН. Був особисто знайомий зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху. Входив до центрального й крайового проводів ОУН, згодом став членом Української головної визвольної ради.

Перебуваючи в ОУН, Ніл Хасевич співпрацював з часописами «Волинь», «Шлях», «Волинське слово» в Луцьку та Рівному. Протягом 10 років (1942–1952) Ніл Хасевич був бійцем підпільної групи УПА.

Він діяв під псевдо «Зот», «Рибак», «Старий» тощо. Був активним членом крайової референтури пропаганди ОУН. Керував друкарнею повстанців, працював як художник і редактор, готуючи ілюстрації до журналів УПА.

Під час однієї з німецьких облав у Дюксині розстріляли батька Ніла Хасевича.

Незважаючи на втрату батька й складні умови підпільного життя, Ніл Хасевич розвивався як художник-графік. Доробок воєнної і повоєнної доби — 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950, 1952). Його малюнки потрапляли до делегатів Генеральної Асамблеї ООН, поширювались у посольствах іноземних держав. Його твори показували світові, що в Україні триває боротьба проти більшовицького режиму.

«Його графіка була ефективною зброєю в руках визвольного підпілля, — писала про Ніла Хасевича підпільниця, діячка ОУН Марія Савчин. — Був він незвичайно вартісна для підпільної боротьби людина ще й тим, що постійно вишколював нових людей, які опісля відходили в різні округи, де ілюстрували підпільні видання чи виготовляли кліша для друкарень».

Практично ввесь час Хасевич проводив у криївках.

Часто працював без необхідного обладнання. З метою безпеки час від часу змінювали його місце перебування. Перевозили «Зота» в новий бункер на спеціально виготовленому велосипеді. 

Він розробив бофони — квитки на бойові фонди ОУН та УПА, які виконували функцію повстанських грошей, облігацій чи квитанцій. Повстанці їх видавали населенню за продукти, одяг тощо. Бофони чітко передають ідейний зміст визвольної боротьби.

Смерть художника

Нiл Хасевич загинув 4 березня 1952 року в криївці в селі Сухівці, що приблизно на половині дороги між Рівним і Луцьком. Того самого року у Філадельфії, США, вийшов альбом робіт Хасевича «Графіка в бункерах УПА».

«У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але бʼюся різцем і долотом. Я, каліка, бʼюся в той час, коли багато сильних та здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці бʼються» — Ніл Хасевич.