Зґвалтування, вбивства та насильство: російське офіцерство в Гетьманщині

Гетьманщина, XVIII століття. Спалені румовища Батурина, тисячі вбитих українських мешканців

Перенесімося за 300 років до початку російсько-української війни та кривавих злочинів окупаційних військ. На території Гетьманщини ще з 1654-го зберігався чільний російський військовий гарнізон, який щоразу розширювався. Протягом війн XVIII ст. українську територію не раз експлуатували для імперських амбіцій господарів збудованого на кістках запорожців санкт-петербурга. Передавання провіанту, волів, потрібної для ведення війни сировини — усе це виготовлене та зібране руками українського населення, яке зазнавало все зухвалішого тиску від російського офіцерства.

В архівах Генеральної військової канцелярії та Київської консисторії можна знайти десятки свідчень про жорстокість та безчинство російського контингенту до мешканців Гетьманщини. Це протоколи допитів, рішення у справах, або ж скорочені перекази справи. Серед них випадки, коли російські офіцери викрадали малолітніх, справи про зґвалтування дітей солдатами російських гарнізонів чи розквартированих військ, безкарні вбивства й погроми. 

Злочини російського офіцерства перед українським населенням 

Початок XVIII століття для козацької держави ознаменував украй важкий період в історії. У сферах інтересів москви на перше місце ставала Північна війна, яка натомість була абсолютно чужою для українського населення. А проте петро І домігся, щоб гетьман Іван Мазепа залучив козацтво, сформоване з сил 5 полків. Частина українського населення гинула на полі бою за імперські інтереси, близько 30 тисяч українських козаків воювали зі шведами у 1704–1706-х роках. Водночас час офіцери й солдати розквартированих в Україні московських частин чинили беззаконня на землях Гетьманщини. За донесеннями полковників гетьману, «козаків палками били, вуха шпагами відтинали. Козаки, покинувши свої хати, сінокоси і жнива, мучаться на царській службі від сонячної спеки, а там (у них вдома) великоросійські люди грабують їхні хати, розбирають і палять, жінок і дочок ґвалтують, коней, худобу і всілякі пожитки забирають, старшину б’ють до смерті».

Щодо ґвалтування, то така форма насильства для російських військ була вкрай «побутовою» на той час. У квітні 1714 р. драгун сибірського полку Єфим Нікіфоров зґвалтував шестимісячну доньку жительки містечка Переволочна. До слова, більшість таких злочинів залишалися безкарними.

Нормативне право у Гетьманщині було закріплене Литовськими статутами, духовною повісткою або ж іншими чинниками впливу. Наприклад, артикул 15 згаданих Литовських статутів передбачав відповідальність за шкоду, завдану вагітній жінці, унаслідок якої вона «плод мертвий поронила». Винуватець мав бути ув’язнений на три місяці, а потім його очікувало прилюдне покаяння біля дверей церкви. Відомо, що коли гинув не тільки плід, але й жінка, якайого носила, винуватець мав бути скараний на горло. Водночас статути регламентували момент захисту життя майбутньої дитини й від насильства з боку матері: жінка, що «тратила» свою ненароджену дитину або ж намовила на це когось, мала бути страчена.

За декілька років подібна історія знову спіткала Гетьманську Україну. У 1718-му р. драгуни 10-ї роти Київського полку зґвалтували 6-місячну доньку Микити Грішного, 10-річну Агафію та її матір Васку Бердничку, мешканок Любецької сотні Чернігівського полку. А в 1783 р. російський солдат Григорій Житков зґвалтував семирічну Ганну з містечка Городище. Житкова засудили до шпіцрутенів, однак з чітким формулюванням саме «за питятику» (ґвалтував, перебуваючи напідпитку). Визначення ж покарання за зґвалтування переклали на священника.

Взаємини мешканців Гетьманщини з м#скалями

Ранні історичні твори рідко подають російське населення, етнос окремо від інших. Переважно вони «люди московского народа», «московитяни», «москала», «москва». Такі ймення фігурують у подіях другої половини XVII століття. В офіційних документах, чолобитних від гетьманів до московських царів ситуація абсолютно інакша: тут побутують великоросійські мотиви.

Уже у XVIII столітті остаточно закріплюються «великоросіянє», «росіянє». Тоді ж термін «м#скалі», який зараховують до північно-східних сусідів, почав набувати негативного значення серед українського населення. Ця назва залишалася народною, а «великорос» абощо — були офіційними.  Слово набуває негативного забарвлення, коли його вживають у поганих контекстах. На це були підстави. Про москалів рідко казали щось добре, а зазвичай щось погане, тому й закріпилася негативна асоціація. Надавали зневажливого забарвнення назві московитів ще в універсалах гетьмана Ханської України Петра Іваненка, у «Пактах і конституціях» Пилипа Орлика.

У слідчих справах, записах свідків термінологія «м#скаль» чітко фігурує лише з XVIII століття. Так у 1728 році в справі «О похабних словах почепських мешканців на великоросійських людей» один з мешканців називав «великоросійских людей — шавками». Пояснюється це як «малоросійське наріччя, що означає — погані собаки».

Причиною цієї справи став конфлікт князя Олександра Меншикова з гетьманом Іваном Скоропадським. Відомо, що Почіп та довколишні села вивели з-під гетьманської влади та зарахували в склад володінь князя. Жорстке зловживання владою управителів спричинили невдоволення місцевих мешканців. Стосувалися негативні вислови мешканців Почіпу насамперед російських солдатів гарнізону, а також загалом усіх «великоросійськой породи людей», що там мешкали. До того ж міщанин погрожував підняти повстання й винищити увесь гарнізон, доки інший мешканець Почепа лаявся на московитів.

В архівних документах мешканці Гетьманщини пов’язували свої негаразди з росіянами, які мешкали поруч, а також представниками імперської влади, виконавцями управлінських функцій, чи загалом російськими офіцерами. Так за словами запорозького козака Нестулі можна зрозуміти, що до московського населення переважно було «велике недоброхотство».

Цікавим є випадок, коли козак новомглинської сотні Авраменко в присутності сотника, взявши до рук рушницю, говорив російському офіцеру: «Не зарекаюся, бо колись цих москалей треба карати!» Андрій Бовгиря у власному дослідженні щодо ставлення мешканців Гетьманської України до російського контингенту зауважує, що достатньо радикальні настрої звучали ще в 1727 р:

«Колодник Стародубського острогу, який у відповідь погрози охоронця-росіянина донести на нього про лайливі слова в адресу імператриці, погрожував йому розправою: “У нас Государя нет, а єсть баба! Вас всех москалів годилось би перевершать, что на нас доносите. Дождетесь, що ми будем вас вешать”».