Єлизавета Ярославна та Гарольд Суворий: історія кохання княгині й вікінга

Гарольд ІІІ народився у 1015 році в родині норвезького короля Сігурда Свині й Асти Гудбрандсдоттир.

У хлопчика був старший брат Олав, який після смерті батька став правителем норвезької держави, проте Гарольд мав надію теж колись посісти престол і така можливість йому випала. Зазнавши поразки від Данії, Олав спочатку ховався у Швеції, потім у Новгороді, а через певний час його вбили у битві при Стікластадіре. 15-річний «князь-вигнанець» Гарольд ІІІ отримав владу, але був змушений покинути країну через своє хитке становище.

Гарольд ІІІ 1031 року приїхав до Русі, де познайомився з майбутнім тестем — Ярославом Мудрим. Той прийняв гостя доволі привітно: надав йому захист, призначив дружинником — управлінцем. Завзятий молодик, перебуваючи на службі у Ярослава, цікавився військовою справою, бажав завоювати увесь світ своїм мечем, адже його вабили пригоди й слава великого полководця. Неодноразово Гарольд придушував повстання на території Русі, ходив у військові походи на Польщу

Доки одного разу не помітив її…

Єлизавета Ярославна виховувалась у пишноті й розкошах, вона ніколи та ні в чому не знала відмови. З дитинства вона здобула гарну освіту, була розумна, знала декілька мов. Легенда говорить, що зустріч Єлизавети й Гарольда була знаковою та романтичною — кохання з першого погляду. Вони були створені одне для одного, молодого вікінга зачарувала лебедина постава Єлизавети, тонкий стан і ясні очі. Проте це припущення необґрунтоване: за дослідженнями істориків, дочці Ярослава Мудрого на той час повинно було бути десь 5–6 років, тому годі й думати, що Гарольд залицявся до дитини. А як майбутнього зятя його навіть не розглядали. Так, він був королем Норвегії, але не мав влади.

Король без корони

Розуміючи, що за бідного й босого вікінга Ярослав Мудрий не віддасть своєї красуні-дочки, Гарольд починав діяти: придушив заколот у Болгарії, показав себе як хоробрий воїн і талановитий стратег у Північній Африці та на Сицилії. Усі зароблені гроші й коштовності він переправив у Новгород, щоб догодити майбутньому тестеві. У своїх мандрах Гарольд часто думав про кохану, навіть склав пісню про «руську дівчину з золотою гривнею, що помітує Гарольдом». Ця пісня навіть є в перекладі Івана Франка.

Побачивши героїчні походи Гарольда і думаючи про дипломатичні звʼязки з Норвегією, Ярослав Мудрий вирішив віддати свою дочку Єлизавету заміж за мужнього вікінга. На той момент маленька і непоказна дівчинка перетворилась у чарівну дівчину — витончену і ніжну. На честь краси Єлизавети, чоловік навіть склав хвалебну пісню «Виси радості». Писав Гарольд і безліч віршів коханій, які згодом увійшли до норвезької класики.

А дівчина, яка все життя прожила в палаці й багатстві, полюбила Гарольда не за його здобуті коштовності, а за душу і показну зовнішність: «Саги малюють образ красеня блондина з бородою й довгими вусами, великими руками й ногами, атлетичної статури. Він справжній велет (у руських джерелах записано: п’ять ліктів заввишки, тобто зростом 190–230 см). У церкві, яку Гаральд велів збудувати, на дверях вирізьбили хрест — якраз на тому рівні, щоб конунгові було зручно його цілувати».

Весільна церемонія відбулась у 1045 році, подружжя вирушило в Норвегію

Пізніше норвезький письменник Стув Сліпий напише, що Гарольду «випало багато золота й дочка конунга» (військового вождя). Повернувшись додому, Гарольд розділив свою владу разом з сином його померлого брата Олава, Магнусом. Між ними часто спалахували суперечки, зрештою, перед своєю смертю Магнус не заповів Данське королівство своєму дядьку. Це викликало в останнього невимовне обурення, бо Гарольд довгі роки збирався стати королем Данії. Тому кожного року навесні він зібрав військо і пішов на данців, грабуючи і вбиваючи їх. За таку свою політику він і отримав прізвисько «Суворий».

Що ж у цей час робила Єлизавета?

Насправді точної інформації про це немає. Відомо тільки, що вона почувала себе пригніченою в холодній країні, без підтримки сімʼї, не розуміючи чужої мови, культури та побуту. Батько відмовлявся допомагати їй і Гарольду в завоюваннях. Так вона з розкішної княжни перетворилась у самотню королеву.

У шлюбі з Гарольдом Єлизавета народила двох доньок, Марію та Інгегерду, проте король був незадоволений: він хотів сина, майбутнього спадкоємця. Саме через це стосунки у подружжя почали псуватись.

Розуміючи, що тесть перестав його підтримувати, а Єлизавета народила йому лише дочок, норвезький король забажав одружитись удруге. На той час мати багато жінок було цілком нормально, однак офіційною дружиною вважалась тільки одна. Як пише «Сага про Харальда Суворого Правителя», дуже скоро стосунки короля з дочкою норвезького магната Торою Торбергсдоттир стали більше, ніж простим спілкуванням.

Згодом Тора народила Гарольду омріяних синів Олава та Магнуса (над іменами довго не думали) і повністю зайняла роль Єлизавети. Тора супроводжувала Гарольда у військових походах і вже їй він складав пісні. Однак відомо, що під час свого останнього походу король був саме з Єлизаветою.

До речі, про ось цей «останній похід». Гарольд ніяк не міг захопити Данію, через це він лютував і знищував простий люд. Одного разу до нього приїхав чоловік, який запевнив його, що знає, як привласнити не Данію — Англію. Загорівшись цією божевільною ідеєю, король готував військо, а своє королівство він залишив на племінника.

Вікінгу снилися погані сни, що віщували невдачі, проте норвежець не зважав на них.

Спочатку йому навіть щастило: він висадився в Північній Англії і переміг війська, що намагались йому завадити. Але через 5 днів, 25 вересня 1066 року, армія короля була повністю знищена в битві біля Стамфордського моста. Гарольд Суворий загинув у бою, як і його дочка Марія. Із 300 кораблів, що прибули в Англію, додому повернулись лише 25.

Про подальшу долю найстаршої дочки Ярослава Мудрого знаємо небагато. Шкода, що про Єлизавету Ярославну писали тільки в контексті її шлюбів. Жінка з Олавом та Інгегердою повернулися в Норвегію. Єлизавета вдруге вийшла заміж за данського короля, проте чи були у них діти, немає свідчень. Дочка Єлизавети Інгегерда теж вийшла заміж за данського конунга Олафа І Свейнссона і потім правила Норвегією.