Річниця ухвалення Конституції: Історія створення найголовнішого документа в Україні

1990 рік був поворотним моментом в історії. Саме тоді прийняли декларацію про державний суверенітет України, а вже незабаром розпочалася робота над конституцією. 

Перед проголошенням незалежності України робоча комісія з розробки нової конституції УРСР збиралася створювати нову, беручи за основу декларацію про державний суверенітет. Проте прийняття акту проголошення незалежності та його підтримання на референдумі в грудні створило нагальну потребу у власній демократичній конституції, оскільки допоки нової конституції не буде, то в Україні буде діяти Конституція 1978 року, яка для молодої республіки була застарілою та не відповідала вимогам для функціонування демократичної країни. Написання нового документа було значно ускладнене через конфлікт у владних структурах за розподіл повноважень, зокрема між Президентом та Верховною Радою. 

1992 року був представлений перший варіант нової Конституції. 

Розробив проєкт перший голова Конституційного суду України Л. Юзьков, який був очільником робочої групи. Його конституційна доктрина сформувалася під упливом демократичних подій 1990–1991-х років. Він намагався розробити власну конституцію інноваційною, важливу увагу приділяв тому, що конституція повинна бути не формальним документом, а тим, чого дотримується кожен громадянин України. Документом, у якому всі конституційні норми повинні бути нормами прямої дії, тобто породжувати певні юридичні наслідки. Документом, від норм якого походять усі інші правові норми. Окремо в своєму проєкті він наполягав на тому, що інституція прокуратури має бути включена в структуру судової влади, а не бути над нею, як це були за радянських часів. Таке бачення пояснювалося тим, що в радянському союзі прокурор часто міг впливати на рішення судді щодо неугодних уряду обвинувачених. Проєкт його конституції отримав широке схвалення як від українських, так і від західних правознавців. Проєкт його конституції мав численні доповнення, редагування та обговорення і врешті після численних експертиз був прийнятий Конституційною комісією та був відданий на розгляд Верховній Раді України. 1 липня 1992 року Верховна Рада розглянула цей проєкт та прийняла рішення до 1 листопада 1992 року винести її на всенародне обговорення, а також рекомендувала Радам народних депутатів усіх рівнів обговорити її та надіслати зауваження. Цей документ складається з преамбули, 10-и розділів, перехідних положень. 

У цьому проєкті Крим мав право на власну конституцію, а також головним законодавчим органом були Національні Збори, а не Верховна Рада.

Цікаво ще описана система противаг між Президентом та Національними зборами. Тоді Президент мав право розпустити Національні Збори тільки після того, як Національні Збори, які винесли на референдум рішення про відставку Президента, не отримали достатньої підтримки з боку населення. Це рішення про розпуск Національних зборів у разі достатнього рівня підтримки Президент повинен був ухвалити протягом 2 тижнів з отримання результатів. 

Після громадського обговорення, додання усіх правок 26 жовтня 1993 року був представлений остаточний проєкт цієї Конституції. Проте через політичну кризу, яка відбулася напередодні, та через ухвалення дострокових президентських та парламентських виборів в 1994 році цей проєкт Конституції так і не прийняли. 

Наступним етапом набуття власної конституції стало створення ще одної Конституційної Комісії та підписання Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України 8 червня 1995 року. Передумовою для підписання цього тимчасового договору стала нова політична криза. У той час, як новий Президент Леонід Кучма хотів створити сильну виконавчу владу, головою якої є Президент, щоб була можливість більш ефективної роботи державного апарату в умовах економічної кризи, Верховна Рада не бажала втрачати свої повноваження та лякала суспільство загрозою диктатури, яка можлива через дії Президента. Після того, як Президент у відповідь на прийняття Верховною Радою Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні» оголосив проведення громадського опитування про довіру громадян України Президенту чи Верховній Раді, лідери 8 фракцій підтримали ідею підписати Конституційну угоду. Автором же концепції цієї угоди став заступник голови НРУ О. Лавринович. Цей документ допоміг Україні не поринути в нову хвилю політичного протистояння та хаосу й був перехідним документом, який регулював відносини до ухвалення Конституції.

Увесь час між 1995 по 28 червня 1996 року тривало розроблення документа.

Суперечки, які виникали між Леонідом Кучмою та Олександром Морозом, тодішнім головою Верховної Ради, дуже сильно затягували цей процес. У червні 1996 року ситуація зайшла в глухий кут. 28 травня — 4 червня відбулося перше читання проєкту Конституції, яка була прийнята 258 голосами. Перед другим читанням було нараховано 6 тисяч правок, які мали бути розглянуті перед ухваленням у другому читанні. Не бажаючи чекати ухвалення конституції довше за 26 червня, Рада національної безпеки України та Рада регіонів при Президентові різко виступили з критикою цього зволікання, а сам Президент видав указ про проведення всеукраїнського референдуму щодо прийняття нової Конституції України на 25 вересня. За основу було взято документ від 11 березня 1996 року. 

Фактично це був ультиматум до Верховної Ради: або ви приймаєте Конституцію, або вирішує народ. 

27 червня Верховна прийняла постанову «Про процедуру продовження розгляду проєкту Конституції України в другому читанні». Було ухвалено рішення, що поки Конституція не буде прийнята, то Верховна Рада не розходиться. О 9:18 28 червня Конституція України була ухвалена майже після близько добової безперервної роботи. Довгі суперечки між лівими та правими були щодо державних символів та статусу Криму. У рамках компромісу праві голосують за надання Криму автономії, а не його входження як області, а ліві за синьо-жовтий прапор. Одразу після 9:18 Конституція 1978 перестала функціонувати й Україна стала останньою країною пострадянського простору, яка отримала власну Конституцію.