Єлизавета Гомон

Вона — італійка, зірка Одеського театру опери та балету, акторка та прима-балерина, чия грація зачаровувала, а посмішка вабила. Коли Іда Пензо виходила на сцену, то зал завмирав. Під чари цієї леді потрапили і двоє друзів — режисер Олександр Довженко та художній редактор Одеської кінофабрики Юрій Яновський. Два чоловіки, два люблячих серця і одна жінка, що зводила їх із розуму.

Сьогодні ми поговоримо про кохання на березі Чорного моря; про роман, сповнений пристрасті та драм; про неперевершену Іду та двох чоловіків, з якими її спершу звела, а потім розділила доля.

Меценатка, діячка культури, очільниця декількох монастирів і, разом з тим, мудра порадниця. Матір одного з найвідоміших і найвеличніших гетьманів України — Івана Мазепи. Вона завжди в усьому підтримувала сина і залишалася його найдовіренішою людиною.

Їй вдалося запобігти не одній політичній інтризі. Вона була не просто матір’ю для гетьмана, яка щиро любила свого сина, а його великим другом, опорою, мудрою, сильною духом жінкою аж до самої смерті.

Сьогодні ми поговоримо про ту, хто сприяла розвитку української культури та духовності. Ту, яка сформувала погляди та характер Івана Мазепи. Про підприємицю і пані-детектива одночасно — далі у дописі.

Вона — свідома громадянка з проукраїнською позицією, талановита вчителька, яку діти сприймали як матір, феміністка, чудова письменниця. Він — авторитет усіх письменників-початківців, невпинний ловелас та ідеал для багатьох жінок. Він написав їй першим, похваливши вірш, і з того часу вони листувались впродовж десятків років, попри те, що обидва мали сімʼї.

Іван Франко зацікавився гарною студенткою Уляною Кравченко, проте швидко перегорів. Вона ж кохала його протягом всього життя, не зважаючи на його романи. Цей звʼязок важко назвати коханням, та вже таким воно було — дивним, не всім зрозумілим, щирим і невпинним (хоча б зі сторони Уляни). Про захоплення Івана, яке так ні в що й не переросло, і про віддане серце Уляни — далі у дописі.

Видатний український історик, юрист, правник та академік ВУАН, який присвятив своє життя вивченню історії України. Талановита та неординарна особистість, яка двічі була засуджена радянською владою за свої погляди та унікальність. Патріот, чию карʼєру спочатку перервали, а потім надовго викреслили з історії.

Сьогодні ми відновлюємо памʼять про чоловіка, якому належить 13 ґрунтовних праць і понад 200 наукових статей — переважно з історії права та господарства Гетьманщини й Запоріжжя XVII–XVIII століть; про засновника одеського осередку української історичної науки; про людину, яка до останнього подиху залишалася свідомим і вірним українським громадянином; про знищену родину, приниження та злидні, радянських катів та нелегку долю Михайла Слабченка — далі у дописі.

В історії України, особливо доби Київської Русі, простежується певна несправедливість. Коли хтось говорить про доньок Ярослава Мудрого, то неодмінно згадують саме Анну Київську — королеву Франції. Однак славні та розумні діти Ярослава на цьому не обмежуються.

Освічена й доброчесна, справжня дочка свого батька — Анастасія Ярославна — посіла угорський престол та стала однією з найвизначніших королев країни. Її авторитет у світі на той час був величезним. Та це й не дивно — жінка будувала монастирі та школи, опікувалась християнами та язичниками, купувала книги. Про долю найзагадковішої доньки Ярослава Мудрого та її кохання до угорського короля — далі у дописі.

Відома галичанка, педагогиня і чудова українська поетеса, яка оспівувала красу Карпат. Новаторка та експериментаторка, авторка таких популярних рядків як: «Скочив зайчик в тернину і роздер кожушину, йде лисичку просити кожушину зашити» та «Скочив котик, сів на плотик, миє ротик і животик…».

Героїня нашого сьогоднішнього допису творила з душею і не гналась за славою. Вона писала веселі й добрі віршики, хоч і мала зовсім не казкове життя. Марійка Підгірянка присвятила життя дітям: чотирьом своїм і безлічі учнів. Вона використовувала новітні методи у сфері освіти та індивідуальний підхід до учнів. Її творчість вивчали, вірші друкували. І, що найголовніше, жінку — любили найнепідкупніші судді у світі — діти. Про надзвичайну педагогиню та її нелегке життя — далі у дописі.

Чи чули ви коли-небудь про родину Терещенків? Так-так, ту саму відому династію підприємців, землевласників і меценатів в історії України. Один з її представників — Михайло Терещенко — був красенем та інтелектуалом, бажаним кавалером для дівчат. Та серце його належало лише одній — коханій француженці Маргаріт.

Сьогодні ми згадаємо про добро і зло, піднесення і втрату, стабільність і початок з нуля та, звичайно, любов, яка врятує світ і врятувала героя нашого допису. Про легендарний родинний скарб, оповитий таємницями, й історію кохання Михайла Терещенка та Маргаріт — далі у дописі.

Один із найтитулованіших радянських гімнастів, який за свою кар’єру здобув 11 медалей на Олімпійських іграх: сім золотих, три срібні та одну бронзову. Двократний абсолютний чемпіон із гімнастики, який роками вважався найсильнішим атлетом світу. Непереможний спортсмен та дбайливий тренер, який виховав двадцять майстрів спорту, але вони так і не змогли перевершити успіхів свого взірця.

У 1950-х роках ім’я українського гімнаста зі Львова було на вустах у всього світу. Про нього писали книжки, випускали фільми і радіопередачі, публікували численні публікації в міжнародній пресі, його портрети друкували на плакатах і марках. Один з німецьких журналів визнав його найкращим гімнастом світу. Нині Віктора Чукаріна знають здебільшого у Львові, де він працював. У цьому дописі відновлюємо памʼять про наполегливого спортсмена, який залишив по собі слід в історії як українського, так і світового спорту.

У Радянському союзі в період правління Сталіна одягатися модно було просто неприпустимо. Бажання вирізнятись забороняли і прирівнювали ледь не до державної зради. Люди, не маючи вибору, звертали увагу не на стиль, а на практичність і зношеність одягу. Відсутність імпорту, однотипні фасони, темні кольори — все це було характерними ознаками того часу. Навʼязувалася так звана «культура бідності» — твердження про те, що потрібно носити, що дають і не прагнути кращого.

У цьому дописі ми побуваємо у 40-50-х роках минулого століття і дослідимо індустрію моди. Про убогість, малий асортимент і штампування «луків» — далі у тексті.

Мода в союзі завжди була непопулярною темою. Люди у «великій державі» мали відчувати байдужість до краси та стилю, натомість вдягатись так, як веліла система. Однак з приходом хрущова ситуація дещо покращилась — жінки хоча б на мить почали задивлятися на нові фасони суконь чи спідниць, а сірі та коричневі кольори замінювалися жовтими та червоними барвами.

У 1959 році вождь народів дозволив прийняти в москві закордонних гостей. Вишукана колекція молодого модельєра Ів Сен-Лорана їхала зі столиці моди до столиці убогості й контролю. Про шокуючу подію в історії союзу, заздрісні обличчя людей та спогади парижанок — далі у дописі.