Як творча молодь Дніпра боролася проти русифікації. Хроніки 1968 року

З чого все почалося? 

Кінець шістдесятих. Радянська Україна живе у часи, коли за чесне слово можна було заплатити кар’єрою, а то й свободою. У 1968 році на літературному обрії з’являється роман Олеся Гончара «Собор», спрямований на захист українського слова.

Несподівано роман зіграє значну роль в одній із великих політичних інтриг радянської доби. А творча молодь Дніпра, ризикуючи своєю свободою, напише лист на підтримку Гончара.

Здавалося б, до чого тут Дніпро? 

Першим ударом по роману став виступ 1-го секретаря Дніпропетровського обкому КПУ Олексія Ватченка. Кажуть, він упізнав себе в персонажі Володці Лободі — кар’єристові, який готовий знищувати все святе заради власної вигоди.

Це стало поштовхом для масової кампанії цькування роману. Ті, хто захищав Гончара, були звільнені, виключені з університетів, отримали партійні стягнення.

У серпні 1968 року поет Іван Сокульський та журналіст Михайло Скорик від імені молодих дніпрян написали звернення-протест до керівництва УРСР. Цей документ увійшов в історію як «Лист творчої молоді Дніпропетровська», і дав поштовх зародженню дисидентського руху на Дніпровщині.

У листі молоді дніпряни виступили проти цькування Гончара й викрили показну «боротьбу з націоналізмом», за якою влада приховувала справжню русифікацію України.

«Смішно навіть говорити, що ця “националистическая опасность” з’явилася саме в Дніпропетровську, де на мільйонне місто немає жодного українського дитячого садка, жодної повністю української школи, вузу чи технікуму з викладанням українською мовою. Невже обком Комуністичної партії не повинен стурбуватися таким украй ненормальним антиленінським і антимарксистським станом рідної української мови в Дніпропетровську?» — пишуть молоді дніпряни у листі.

Здогадуєтеся, що було далі?

Тих, хто наважився захищати Гончара, влада переслідувала жорстоко. Поета Івана Сокульського засудили до 4,5 року ув’язнення за «антирадянську агітацію», а журналіста Михайла Скорика взяли під пильний нагляд спецслужб.

Їхні життя й свобода опинилися під загрозою, але лист залишився в історії як перший сміливий голос проти цькування української культури.

Слова молодих дніпрян і сьогодні залишаються актуальними: боротьба за правду, культуру і українське слово триває.

«…про яку «националистическую опасность» базікають свідомі й несвідомі «друзі» українського народу? Хто дав їм право топтатися брудними русифікаторськими чоботами по національній гідності українського народу?» — уривок з листа творчої молоді Дніпропетровська, 1968 рік.