25 лютого народився Лесь Курбас — Вогонь Духовного Відродження

Лесь Курбас народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір на Львівщині

Дитячі та юнацькі роки провів у селі Старий Скалат на Тернопільщині. Його батько, Степан Курбас, та мати, Ванда Курбас, відомі на сцені як Яновичі, були представниками галицького театру, що виступали в мандрівних колективах. Попри скромні матеріальні умови життя, батько завжди докладав зусиль, щоби дати Лесю належну освіту. Це прагнення до знань і культурного розвитку стало фундаментом для майбутнього творчого шляху Леся. Зовсім скоро він, перейнявши сімейні традиції, перетворить українську театральну спадщину в новаторську режисерську систему.

У 1907 році Лесь закінчив Тернопільську українську гімназію. Далі розпочав навчання на факультетах германістики університетів Відня та Львова. Театральну освіту здобув у Віденській драматичній академії.

Революція на сцені

Уже в 1909—1910 роках Курбас розпочав свою артистичну діяльність як актор і режисер. У 1912 році він співпрацював із гуцульським театром «Верховина», а з 1913 до 1914 року — виступав у львівському театрі «Руська бесіда». 

Далі — Київ. 16 травня 1916 року він організував театральну студію серед студентів Музично-драматичної школи й незабаром започаткував «Молодий театр». Він відкрив свій перший сезон 24 вересня 1917 року в приміщенні театру Бергоньє (нині — театр ім. Лесі Українки) з п’єсою Володимира Винниченка «Чорна пантера і білий медвідь».

Курбас не лише ставив вистави. А створив власну систему, яку назвали «система Курбаса»

Вона увійшла в історію як символ новаторства. Його постановки відзначалися небаченими досі в театрі експериментальністю і експресією: «Гайдамаки» надихнули січових стрільців під час визвольної боротьби, а «У пущі» Лесі Українки, «Едіп-цар» Софокла й «Чорна пантера і білий медвідь» поєднували імпресіонізм, символізм, експресіонізм і футуризм. Він твердо вірив, що театр має стати не просто ареною для гри, а «духовним парламентом» нового українського життя, де актори й глядачі зливаються воєдино в живому дійстві.

Водночас Курбас брав активну участь у політичному житті. Згідно з документами, 12 березня 1917 року Лесь Курбас виступив на перших вільних зборах українських театральних діячів у Києві з пропозицією скликати всеукраїнську театральну раду. Його ініціативу підтримали видатні діячі, серед яких Михайло Грушевський і Симон Петлюра. Курбаса обрали секретарем організаційного комітету, він відповідав за редагування першого номера часопису «Театральні вісті», який вийшов 1 квітня 1917 року.

Театр — духовний парламент: ідеї і підхід Курбаса

Курбас прагнув модернізувати український театр. Він впроваджував нові підходи до постановки. Задля цього змінював і педагогіку театру. Він шукав однодумців і вірив, що театральне мистецтво — це не лише відтворення тексту. Мистецтво як живий процес має відображати внутрішню сутність людини. У своїх листах він писав: «Артист мусить постійно розвивати свої засоби». Режисер підкреслював важливість невтомного самовдосконалення. Цей підхід дозволив створити нову акторсько-режисерську школу. Школа ставила вистави. Вона активно впроваджувала ідеї оновлення репертуару.

Особливо слід відзначити його експеримент зі злиттям музики, ритмічної пластики й жесту. За твердженнями мистецтвознавців, у постановці «Гайдамаків» національний дух, історична пам’ять й елементи естетики еллінізму поєднувались і пробуджували патріотизм у глядачів. Дослідники театрального мистецтва зауважують, що кожен рух, кожна нота й кожне слово в його постановках набували символічного значення.

Репресивна драма

Творчість Курбаса розвивалася на фоні бурхливих історичних подій. У 1933 році, під час сталінських репресій, його звільнили з посади художнього керівника театру «Березіль», який він започаткував у березні 1922 року. У 1933 році, перебуваючи в Москві після постановки вистави «Король Лір», Курбас був заарештований. У 1934 році його засудили до п’яти років ув’язнення в спецтаборі, а під час перебування в Соловецькому таборі (1936—1937 рр.) він продовжував експериментувати, ставлячи вистави «Весілля Кречинського», «Аристократи» й «Учень диявола».

Третього листопада 1937 року, коли йому було 47 років, Леся Курбаса розстріляли в урочищі Сандармох, за 16 км від Медвєж’єгорська (Карелія). Такою стала кульмінація трагічної долі митця.

Внесок Курбаса в сучасний театр

Реабілітація Леся Курбаса в 1957 році дала можливість знову відкрити його геніальність. У 1987 році ЮНЕСКО відзначило 100-річчя з дня його народження, а в 2002 році в Києві встановлено пам’ятник за проєктом скульптора Миколи Рапая. Театр «Березіль», який Курбас створив, до сьогодні залишається символом творчої сміливості й новаторства. Його педагогічна діяльність стала основою для формування нової генерації акторів і режисерів. Нова філософія — «театр як живий орган культури» — надихає сучасних майстрів сцени.Курбас не лише змінив театр, а й створив нову модель його розвитку: він об’єднав західноєвропейські тенденції з українським колоритом. Тоді театр намітив шлях до духовного відродження нації, яке сталінські репресії почали топити в крові.