Гідна дружина свого чоловіка

Наталія Березинська народилася 13 березня 1910 року на Івано-Франківщині. З раннього дитинства вона виховувалась у патріотичному дусі своїм батьком, що був священником. Навчалась у Львівській гімназії сестер-василіянок, у 1928 році закінчила гімназію Українського педагогічного товариства. Росла разом із братом, який був членом ОУН і героїчно загинув у бойовій акції 1932 року. Була активним членом «Просвіти» починаючи з 1929 року. Ще з юних Наталія проявила себе як активна громадсько-культурна діячка.

Романтичної історії знайомства в Наталії з Романом не було, бо вони знали одне одного з раннього дитинства. Їхні родини були знайомі: в с. Оглядів на Львівщині, звідки походила мати Романа, Наталіїн  батько був священником.

Наталії було всього 20, Роману 23, але вони були впевнені у своєму виборі. Виходячи заміж за Романа, Наталія знала, що на неї чекає вкрай непросте життя, бо він ще в юнацькі роки обрав шлях борця за волю України.

Спокійне сімейне життя в них було недовге.

У 1931 році, через рік після одруження, у їхню сім’ю прийшло горе: померло немовля, їхня перша дитина. У 1933 році в Романа і Наталії народився син Юрко, який, на жаль, не зміг провести багато часу з батьком: уже в 1934 році Романа заарештували, і він потрапив у польський концтабір через приналежність до ОУН.

Після арешту чоловіка Наталія жила сама. У 1939 році вона виїхала в Краків до Романа. Через рік у них народилася донька Марія. Прожили вони разом недовго, адже незабаром Наталія повернулася додому у Львів. Виховання дітей повністю лягло на її плечі.

На початку 1943 року Наталія ненадовго побачилася з чоловіком. Після тієї зустрічі Роман перейшов у підпілля. Наталію ж 20 лютого того самого року заарештували співробітники Гестапо. Їх цікавило лише одне — місце перебування Романа Шухевича. Згодом, після тривалого допиту, завдяки старшині УГА Бізонца, Наталію відпустили на волю.

Саме після цього арешту Наталія вирішила розлучитися зі своїм чоловіком, щоб уникнути переслідувань та вберегти свою родину. При розлученні вона повернула своє дівоче прізвище — Березинська, дітям також прізвище Шухевич змінила на своє. Саме розлучення на деякий час урятувало Наталію від переслідувань. Зустрічі з чоловіком відбувалися тільки в потаємних місцях.

З приходом радянських військ Наталія перейшла в підпілля й переїхала в Дрогобицьку область. Переїхавши, вона думала, що більше ніколи не зможе зустрітися зі своїм чоловіком.

19 липня 1945 року Наталію Березинську знайшов й заарештував НКВС.

Мета арешту — узнати місце переховування Романа Шухевича. Як ми бачимо, змінювалася влада, але причини арештів Наталії не змінювалися.

НКВС не цікавився нею та її життям — чекістів цікавив тільки Шухевич та його діяльність. На допитах про свого чоловіка вона відповідала: «Не знаю». Лише через п’ять місяців Наталія зізналася, що зустрічалася з чоловіком. У документі справи зазначається: «…Насамперед я маю заявити, що до моменту арешту підтримувала контакт зі своїм чоловіком Романом Шухевичем через зв’язкових, що приходили від нього в село… Крім того, я особисто зустрічалася з Шухевичем…».  Та ця інформація НКВС уже була нецікава. Таким чином Наталія змогла витримати репресії та не здати інформацію про свого чоловіка.

Щоб засудити Наталію, доказів того, що вона бачилася з Романом, було замало, тому їй приписали діяльність в ОУН, за що передбачалося покарання у вигляді 10 років таборів. 1947 року Наталію Березинську засуджено до заслання в Кокчетавську область терміном на 5 років.

Після заслання в спокої Наталію не залишили: продовжували знущатися далі, проводили допити, часто возили з Рівного до Львова. Одного разу дорогою вони часто зупинялися через нібито несправність автомобіля. Коли вони вчергове зупинилися, їх обстріляли псевдоповстанці. У Наталії виникла підозра, що це могли бути справді підпільники. Цю операцію чекісти продумали заздалегідь, щоб витягнути з жінки бодай якусь інформацію про чоловіка.

І справді, подумавши спочатку, що її взяли підпільники, Наталія сказала, хто вона, і почала вимагати, щоб її відправили до Романа. Згодом вона зрозуміла, що це були чекісти, і почала хитрістю провокувати псевдоповстанців. Хоч би скільки разів чекісти намагалися витягнути з Наталі будь-яку інформацію про Романа, у них нічого не виходило, бо вона заявила: «Відповідатиму тільки йому або особам, яким він це доручить». Згодом і самі чекісти зрозуміли, що Наталя не змінить своїх свідчень і що вони нічого нового від неї не дізнаються. Березинська своєю мудрістю та хитрістю перемогла їх.

«Проводити подальшу роботу з Березинською було недоцільно», — зізналися вони, і 15 травня було вирішено відбити її військами МГБ. Тоді Наталію знову заарештовано.

Розуміючи, що Наталія свого роду партизан, чекісти винесли їй новий вирок — 10 років заслання.

Наталія довго та з муками відбувала покарання. Її морили голодом, били. Репресій зазнала не тільки Наталія Березинська, а і її діти, які також були заарештовані.

Наталія змогла пережити й це заслання і вийшла на волю наприкінці 50-х років, та життя її не покращилося. Про це згадували діти Романа й Наталії: «І знов не прописали, переслідування, погрози людям, які дають нічліг дружині ворога народу, відсутність постійного кута для проживання, відсутність засобів для існування, і так повних п’ять років, аж до 1963-го».

Наталія не мала свого дому. Часто її притулком ставали церкви, підвали, іноді вона ночувала в римсько-католицькому соборі, куди священники її пускали таємно.

Наталія Березинська дочекалася незалежності України, але життя її так і не змінилося. Вона тихо доживала свої роки й померла 28 лютого 2002 року у віці 92 років.

Непроста доля випала Наталії Березинській: половину свого життя вона провела в переслідуваннях, допитах і засланнях. Вона не мала щасливого та спокійного сімейного життя, якого так хотіла. Наталія Березинська — жінка, яка своїм розумом і хитрістю залишилася вірною своєму коханому незважаючи ні на що.