Статті

20 лютого 2014 року — офіційна дата початку окупації Криму, яку закріпила Верховна Рада у вересні 2015 року. За основу взято перші зафіксовані випадки порушення порядку перетину українського кордону в районі Керченської протоки й використання російських військових підрозділів, розташованих у Криму.

З 20 по 22 лютого 2014 року Росія розпочала агресивні дії, що пізніше переросли в окупацію Кримського півострова. Саме 23 лютого система управління Південного військового округу ЗС РФ перевела угруповання в Криму в повну бойову готовність. Підрозділи, залучені для посилення Чорноморського флоту, вийшли з постійних позицій.

Сьогодні ми покажемо вам кадри прихованої агресії, що назавжди змінила історію України.

Донбас — шахтарський край, де терикони стоять поруч з покинутими заводами. Колись це був індустріальний центр, сьогодні його часто згадують у контексті війни, сепаратизму й невизначеності. Цей багатонаціональний регіон — своєрідний плавильний котел. Тут перемішалися культури, звичаї та характери, створивши унікальний світогляд. Робітники, які працювали до знемоги, звикли до труднощів і навчилися сприймати світ просто: праця — основа життя, влада — джерело проблем. Злочинні угруповання і робітничі містечка співіснували поруч. У цьому поєднанні сформувалась особлива культура.

Про кримінал, пусті обіцянки й роздмухування сепаратизму в одному з найбільш працьовитих регіонів України в сьогоднішньому дописі.

Українська етнографиня, дослідниця народної культури, праці і розвідки якої використовуються й зараз. Жінка, яка була сповнена науковою продуктивністю, інтелектом і чесністю, зробила великий внесок у вивчення українського побуту. Вона обожнювала традиційну українську культуру й присвятила їй своє життя, щоб ми, наступне покоління, берегли її надбання.

Працьовитість і патріотичність Леоніли Заглади не залишилися непоміченими радянською владою, тому вона потрапила під репресивну машину і була забута на половину століття. Сьогодні в дописі ми відновлюємо памʼять про талановиту вчену і її діяльність.

Кожен народ прагне відчути свою неповторність і пишатися глибоким корінням. Не виняток й українці. Історія України — багата й цікава. Але інколи її намагаються зробити ще більш захопливою, додаючи фантастичні деталі. Звідси й беруться псевдонаукові теорії, які малюють українців як «богообраний народ», що винайшов усе на світі — від колеса до пірамід.
Чи дійсно Київська Русь — нащадок Великої Скіфії? Чи був Христос українцем? І чи справді всі народи світу походять із Карпат?

Намагаємося зрозуміти, звідки з’явилися ці питання — в сьогоднішньому дописі.

Чи знали ви, що Степан Бандера міг одночасно грати кілька шахових партій, а Іван Франко розумівся на грибах не гірше за досвідченого міколога? Що Симон Петлюра диригував хором і організовував театральні постановки, а Іван Мазепа грав на торбані й створив мелодію, яку потім назвали народною? Історичні постаті — це не лише суворі рішення та великі битви. Це люди, які, як і ми, жили щоденним життям, мали улюблені заняття, раділи й надихалися своїми хобі. Ці захоплення відкривають несподівані грані тих, кого ми звикли сприймати лише як героїв підручників.
У сьогоднішньому дописі поговоримо про те, як українські історичні діячі проводили вільний час і що надихало їх на великі справи.

За останні десятиліття образ відьми став значно популярнішим порівняно з минулими роками. Спочатку їх вважали злими прислужницями Сатани, потім вони переродилися в романтичних героїнь на кшталт гоголівської Панночки, а сьогодні — стали майже взірцем для кожної другої самодостатньої жінки. Телевізійні продукти «Сабріна — юна відьма» й культовий серіал «Усі жінки — відьми» остаточно затьмарили в суспільній свідомості жахи «використання магічних сил» минулого. У сьогоднішньому дописі — про темні часи полювання на відьом в Україні.

29 січня 1918 р. відбувся бій під Крутами. Крути 107 років тому відіграли значну роль не тільки в обороні станції, і навіть не в захисті Києва, а в майбутньому України. Це один із найжорстокіших боїв в історії української революції, що підтверджує існування паралелей між минулим та сьогоденням. Повномасштабне вторгнення, 2022 рік, 1 березня: відбувся бій ЗСУ з російськими окупантами. Останні поцілили в магазин, обстріляли та знущалися з меморіалу пам’яті Героїв Крут. Проте солдати сьогодення помстилися за жорстокі вчинки, скоєні 100 років тому. Тіла 200 загиблих російських солдатів та офіцерів на двох КАМАЗах повезли у бік Сумщини через село Плиски. Сьогодні детальніше про Бої під Крутами.

Переговори — як партія в шахи. Кожен хід ретельно прораховується, і кожен програш коштує дорого. Вони бувають швидкі, мов блискавка, коли рішення ухвалюють за лічені хвилини. А бувають довгі, як марафон, що триває години або навіть дні. Переговори можуть бути гарячі — у запалі суперечок, або холодні — де кожне слово важить тонну. Але чи завжди вони приносять результат? Мінські угоди — це приклад складного дипломатичного компромісу, що народився на тлі війни й хаосу.

У цій статті розглянемо, що було здобуто за столом переговорів і який це мало вплив на Україну.

Він — основоположник українського симфонізму, диригент і педагог. Вона — чарівна вокалістка. Ці двоє творчих і талановитих людей зустрілися на уроках, коли він, на пів року молодший за неї, навчав її музики. Кохання спалахнуло одразу, хоча чоловік довго не наважувався про нього сказати, а лише писав зізнання в довгий ящик.

Борис Лятошинський і Маргарита Царевич жили в епоху репресій та контролю, однак змогли зберегти щире й віддане кохання, яке тривало 51 рік — аж до смерті композитора. Сповнені ніжності та турботи, вони складали чудовий тандем, хоча й були такими різними. Казкова історія кохання та листи, які Борис, Великий Котя, писав Маргариті, Котічці, далі в дописі.

Український поет, літературознавець, професор, викладач, літературний критик та перекладач, який належав до «п’ятірного ґрона» київських неокласиків і досягнув великого успіху у важкі часи тоталітаризму. Цього чоловіка знайомі називали «ходяча енциклопедія», а він себе — «спадкоємець Феба», тобто бога сонця і мистецтв — Аполлона.

Хоча поет і не належав до жодної політичної партії, однак був точно проти комунізму, що й не вберегло його від хвилі політичних репресій. Сьогодні ми поговоримо про Павла Филиповича як про дослідника і спеціаліста своєї справи і як про звичайну людину, яка любила теніс, театр і життя, яке нещадно забрали совєти.