СРСР — Країна підробок

Нині репутацію країни підробок має Китай, але у XX столітті саме СРСР був знаним викрадачем чужих технологій. Цинізм і розмах, з яким Радянський Союз «запозичував» винаходи в інших держав, вражає. У цьому дописі ми зібрали лише декілька найяскравіших прикладів крадіжок технологій, які вчинив СРСР. 

Викрадачі технологій

Французький соціаліст Прудон у XIX столітті сказав знамените: «Власність — це крадіжка». Як показала історія, більшовикам був близький цей принцип, коли йшлося про викрадення технологій. На початку XX століття центр інженерної думки був на Заході, тож багато технічних рішень СРСР змавпував в інших європейських держав. Починаючи з 1930-х років СРСР витрачав величезні кошти, щоб здобути технології держав-конкурентів: купував або ж викрадав технічну документацію, готові вироби, а іноді — цілі заводи!

Танки й мотоцикли

СРСР традиційно пишався військовою промисловістю. Можливо, хоч тут кремлівські зброярі обійшлися без копіювання технологій? Аж ніяк: розроблений у 1930-х роках найпопулярніший танк Червоної армії Т-26 був копією британського танка Vickers Mk E. Щоб виробити копії мотоциклів німецького BMW, СРСР закупив зразки цих мотоциклів у Швеції — так «народився» радянський армійський мотоцикл М-72. Більшість авіадвигунів радянських винищувачів були копіями американських і французьких розробок. Також СРСР намагався випускати копії іноземних літаків: Douglas DC-3, гідролітак «Каталіна» й інші. 

Літак-фортеця для Сталіна

Найнахабнішу крадіжку Радянський Союз здійснив під час Другої Світової війни в американських союзників. У 1945 році чотири американські бомбардувальники B-29 під час кампанії в Японії здійснили аварійне приземлення в СРСР. Сталін наказав створити на їхній базі літак, який згодом здобув назву ТУ-4. Копіювали літак настільки бездумно, що відтворили дві дірки в обшивці бомбардувальника, які випадково зробив американський робітник під час будування літака в США. Радянські конструктори не спромоглися досягти довершеності оригінальної «Суперфортеці»: ТУ-4 був важчий, що негативно вплинуло на його бойові характеристики.

Автівки для більшовиків

Виробництво «власних» автівок, які за дизайном майже не відрізнялися від західних моделей, відбувалося протягом цілого існування СРСР. Перший масовий легковий автомобіль ГАЗ-А був ліцензійною копією американського Ford A. Права на виробництво купили ще в 1929 році, але поки СРСР устиг налагодити виробництво в 1932 році, американці вже рік як відмовилися від Ford A на користь модернізованих моделей.

Вище керівництво СРСР возили здебільшого на американських лімузинах Packard. Саме ці автівки вподобав Сталін. Навіть коли в 1936 році почали виготовляти перший серійний лімузин ЗІС-101, члени політбюро обирали іноземні аналоги. Щоб задовольнити смаки більшовицької еліти, нову модель ЗІС-110 збирали на основі американського Packard 180 Super Eight.

«Трофеї» на колесах

Під час і після Другої світової війни до СРСР через мародерство червоноармійців масово стікалися вкрадені «трофеї». Серед них — 50 тисяч трофейних легкових автомобілів здебільшого німецького виробництва. У радянській зоні окупації збирали автівки для репараційних постачань у СРСР — насамперед марки BMW. Першу радянську автівку для індивідуального користування «Москвич-400» в 1946 році скопіювали з німецького Opel Kadett K38.

СРСР і надалі не переймався купівлею ліцензій і нахабно копіював: «Чайку» — у Packard, «Волгу» — у Ford. Своєрідним винятком стали «Жигулі», для виробництва яких СРСР придбав ліцензію в італійського Fiat.

Побутова техніка

«Радянська людина» не була розпещена побутовою технікою. Звичайно, якісь прилади вироблялися: пилотяг «Москва» в 1954 році скопіювали з Lewyt Model 40 (США, 1947), а модель пилососа «Чайка» 1963 року повторювала ще довоєнний Erres (Нідерланди, 1939). У нідерландців також украли електробритву Philishave SC 8010, яку в СРСР випускали під назвою «Агідель-М».

Попри ці численні крадіжки, радянській владі так і не вдалося покращити рівень життя: у 1970-х тільки 45 % радянських сімей, які жили в містах, мали холодильник, 61 % — телевізор, 64 % — пральну машину, 16 % — пилотяг. Забезпечення побутовою технікою селян було ще гірше.

Пожежонебезпечні «зомбоящики» 

У виробництві електроніки СРСР катастрофічно відставав від «прогнилого Заходу». Навіть пріоритетна галузь виробництва телевізорів мала сумнівні результати. Радянський Союз виробив майже 11 мільйонів «зомбоящиків» і зайняв четверте місце у світі за цим показником. Старанне копіювання німецьких, британських і американських моделей ускладнювалося необхідністю економити на виробництві. Як наслідок, на вироблення корпусу телевізора витрачали більше коштів, ніж на «начинку», і отримали пожежонебезпечні прилади, які спричинили в 1980-х роках 12 % пожеж від електроприладів в СРСР.

Провальна комп’ютеризація

Крали навіть електронні ігри. Серію «Електроніка»: «Ну, постривай!», «Веселий кухар», «Таємниці океану» скопіювали з лінійки Game & Watch японської компанії Nintendo. Важко сказати, навіщо СРСР намагався скопіювати комп’ютер Apple II, але його вбога копія існувала й мала ім’я Агат. Звичайно, нормальні персональні комп’ютери іноземного виробництва з’явилися в домівках громадян лише після розвалу Радянського Союзу. Західні виробники відверто тролили плагіаторів із СРСР. Збереглися старі мікропроцесори компанії VAX, у яких американські розробники залишили ламаною російською послання про те, що красти чужі винаходи погано.