Михайло Будьонний

«Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих. “Один генерал дивився на них у бою і плакав”», — писав Олександр Довженко 28 листопада 1943 року у своєму «Щоденнику». Сьогодні ми поговоримо про дуже болючу сторінку в історії українського народу під час Другої світової війни — типову для Московії тактику, відомої як закидання «гарматним м’ясом».

«Домовленості з росіянами не варті паперу, на якому вони написані», — хтось стверджує, що це були слова Отто фон Бісмарка, хтось скаже — Черчилля. Проте факт залишається фактом: росіяни за історію існування своїх державних урядів неодноразово доводили, що ані усні, ані письмові договори, обіцянки або домовленості не мають жодної цінності. Одним із найяскравіших прикладів такої ненадійності можна назвати бої за Іловайськ у 2014 році, а саме їхню кульмінацію — Іловайський котел. Розберімося, що тоді сталось, чому добровольці опинилися у такому становищі та як кремлівський диктатор вкотре показав, чого варте його слово.

У травні 1905 року відбулася Цусімська битва — вирішальне морське протистояння між Російською та Японською імперіями, яке стало не лише фінальним актом їхньої кровопролитної війни, але й однією з найгучніших поразок в історії військово-морських сил. Для Росії ця катастрофа мала нищівний стратегічний і моральний вплив. Цусіма стала першою великою морською битвою XX століття та продемонструвала зміну балансу сил на глобальному рівні. Вона передвістила нову епоху військових технологій, краху імперій і передумови тих потрясінь, які охоплять світ уже через кілька десятиліть.